21

Нік увійшов просто за Олегом Віталійовичем. Він не міг відкладати цей візит. Вразі чого, той може хоча б якось допомогти уникнути найгіршого.

– Ти хотів мене бачити? – спитав Нік, прощупуючи який у того настрій.

При доброму настрої Олег завжди був фамільярним. А от коли щось ставалося, то він був чітким, грубим, абсолютно чужим.

– Слухай, Нік, що з тобою? – почав той.

– Та ні. Все добре.

– Я хотів з тобою дещо обговорити. Поясни мені, що відбувається!

– Що саме?

– Нік, не включай дурня! Я все добре зрозумів. Ти би просто так не тиснувся. Пройшло тринадцять років. Все вже покрилося давністю! Аж раптом, тут таке! Я розумію тебе. Але дещо мене лякає.

Він сів навпроти Ніка і пильно подивився йому в очі.

– Нік, я розумію все. Але тут щось не так. Ти можеш думати що хочеш. Але я би хотів знати всю правду. Всю! А не те, що знаю усі. Я знаю, що ти приховав один листок з роздруківки, яку зробив тобі Олесь. Я це перевірив. Потім я пішов в архів і недорахувався там двох листків з матеріалу справи Алекс. Далі, ти просто блискавично опинився біля квартири Валета. І той чомусь виявився мертвим. Ти не хочеш поговорити. Між нами!

– Не тут, Олег! Не тут! – Нік, розумів, що тягти кота за хвіст нема сенсу.

– Тоді давай в нашому старому кафе. Поїхали.

Вони встали і пішли через чорних вихід. Там обидва сіли в Нікову машину і поїхали на добре відому їм адресу. Їхали мовчки. Кожен щось обдумував. Кожен щось згадував. Щось аналізував. Принаймні так виглядало. Нарешті, коли вони вже сіли за стіл Олег Віталійович не витримав.

– Ну, розповідай.

– Ці троє були в темі. Замовив Окунь з Козлобородим. Бо Алекс нарила на них такого, що могло би їх поховати ще тоді. Виконавцем був помічник Козлобородого. Той, який їхав в машині з ними. Разом із тим водієм. А справу розвалював Хитроязикий. В Анжели було лише два нормальні записи. Інші мало що давали. Третій не її. Я вписав його.

– І звідки ти його взяв? Він хоча б не фальшивий?

– Він справжній. Як і відео з третьої камери. Тож проблем у суді з доказами не буде. Але є дещо інше. Але пообіцяй, що все, що би я не сказав ти забудеш! Пообіцяй!

– Добре. Обіцяю! Ти ж знаєш, що я прикрию тебе, навіть якби тим кіллером був ти. – бубонів Олег. – Головне, я маю знати правду. Аби знати що казати, при потребі.

– Ні, не я. Не хвилюйся. Але я допоміг йому втекти. Точніше їй. Це сестра Алекс.

– Що!? – у Олега аж очі на лоба полізли. – Як?!

– Вона була молодша на тринадцять років. Всі ці роки вона жила лише одним – помстою. І от настав час, коли вона підібралася до Окуня молодшого. Це вона здала, що в нього є на дачі. Вона з ним покрутила трохи а тоді, коли він відключився взяла його байк і поїхала. Вона вивчила маршрут. І тому в потрібний час потрібному місці.

– А хто другий?

– Другого не було! Вона була сама. Просто об’їхала машину. Камери нам показали дію в русі, коли вже від’їхала від машини. Там справді був другий байк. Це їхав Валет. Він усе бачив і подумав, що Артурчик під кайфом. Він довів того до дачі. І вернувся назад. Він уяви не мав, хто за кермом. А вбив його Казам. І це зовсім немає до справи нічого. Ми вже передали його справу. Там вбивство через необережність.

А вона приїхала, заховала зброю, поставила байк і забралася. Артурчик навіть не знав. У той час він солодко плавав на рожевих поні у своїх наркотичних снах. Я знайшов її ще в неділю. Хана чекала, коли її арештують. Олег, я не міг цього допустити. Вона занадто молода аби загинатися там. І все чому? Бо в нас закон як дишло, куди нагнув туди і пішло. Бо ті, хто би мав бути чесним беруть гроші і закривають очі. Олег, я мусив щось зробити!

– І ти її сховав. А все списав на цих двох.

– Словом, так. Я надійно її сховав.

– Настільки надійно?

– Закордоном! Під іншим ім’ям.

– Тепер ясно куди ти так бігав. Паспорт робив. Розумно. – сказав Олег. – Головне Ніку, тепер нікому ні слова! Затямив!

Вони допили каву і вийшли з кафе. Того самого, в котрому збиралися тоді, тринадцять років тому. На дворі вже був вечір. Вмикалися перші ліхтарі. Люди спішили додому. Вулицями їхали машини. Місто готувалося до прохолодного вечора.

– Їдь додому, Ніку! – сказав Олег. – Тобі треба відпочити. Завтра нас чекає новий день. І нова робота. І забудь про все, що було. І Алекс тепер теж забудь. Все скінчено.