16

Коли вони під’їхали до будинку то обшуки вже тривали. Гарна, двохповерхова компактна дача кишіла поліцейськими. Рилися по всіх кутах. Кожен щось шукав, щось пронюхував, ліз в кожну дірку, зазирав в кожну шпарку.

Коли Нік з Артемом зайшли, то внизу у великій кімнаті на дивані сидів худорлявий, спортивної статури не високого зросту хлопець в шортах і майці, з під якої по всіх руках визирали різні татуювання. І якась дівчина в одному рушнику. Видно чергова його пасія.

На задоволеному обличчі Кирила читався успіх. Отже, щось є. Цікаво, що саме.

– І що тут у вас? – спитав Нік.

– Порошок білий. Сам розумієш який. – відрапортував Кирило. – Стане на багато років. Хоча, наш молодик клянеться, що це йому тут підкинули. Є бойовий пістолет без права на зброю. Є антикварні речі, пояснення яких сумнівне.

– Це все тато купив. – пробував щось сказати хлопець. – Він вам за це знаєте що зробить!

– Тихо! – гаркнув Нік. – Буде воно мені ще тут писок відкривати. Ти думай, як будеш зізнання писати! Думай! Думай! Чого вирячився! Тут тобі вже ні один татусьо не допоможе.

Нік вийшов. А з ним і вийшов Кирило. Вони дивилися, як прочісується територія. Поки що головного за чим приїхав Нік не було. Але він точно знає, що має бути тут.

– Що думаєш? – спитав він Кирила. – Заговорить?

– Навіть не знаю. Спочатку він взагалі себе нахабно він, хамив, обзивав нас різними не гарними словами. Але коли знайшли пакет, то сів. Певне чекає, що прибіжить старий рятувати його зад.

– Треба аби він заговорив швидше ніж старий переступить наш поріг. А то що за дівка з ним?

– Подруга.

– А вона що скаже? Словом, тягни її у відділок і розкрути на щиру бесіду. Ну все як ти знаєш. Може вона на щось цікавого скаже. Але хай спочатку одягнеться.

Кирило пішов назад до хати. А тим часом до Ніка підійшов один з поліцейських. Він ніс в руках щось схоже на зброю.

– Ось. Знайшли під кущем. Свідки уже бачили. Все задокументовано. Експерт зняв відпечатки пальців.

– Ти ба як гарно. А де він сам? А бачу. – і Нік пішов по траві до огорожі, де попередньо і відкопали знахідку – Привіт. Що можеш сказати про знахідку?

– Детальніше скажу вкінці дня. Але і так ясно, що це те, що ви шукали.

– Ти впевнений?

– На всі сто! Можеш не сумніватися, що ви знайшли знаряддя вбивства. Деталі потім. Зараз ще купа роботи.

Нік повернувся назад до середини будинку. Кирила з дівчиною вже не було. Поїхав значить. Добре. Він її розкрутить. В цьому сумніву нема.

– Ну що, крутелику, готовий відверто сам в усьому зізнатися? Чи будемо чекати офіційних даних?

– Зізнатися в чому? – той підвів очі і глянув злобно на Ніка.

– В убивстві. Якраз маєш ще трошки час. Поки ми ще тут, зробимо тобі скидку.

– Ага. Розводите мене. Як малого якогось. Бо не маєте нічого. Як завжди дурні криси хочуть невинного запроторити за грати. Статистику собі робите. Так!

– Це не в твоєму випадку. – відказав спокійно Нік. – Щойно знайшли зброю з якої ти зі своїм дружком Валетом розстріляли машину такого собі Козлобородого. А потім втекли з місця злочину. У нас доказів більше аніж достатньо аби ти присів. І причому надовго.

– Що ти верзеш, недоумку! Яке вбивство!? Яка машина!? Та мій тато вас усіх з роботи попре раз плюнути!

– Добирай слова, молодий чоловіче! – строго сказав Нік. – Зараз вирішується твоя доля! У мене є відео з третьої камери. З тої, котра наче б то не працювала. На ньому чітко видно твій номер. Це все вже є в протоколі. А ще, там видно фігуру, дуже сходу на твою. Ну а знахідка в тебе під деревом підтверджує це. Крім того, ти боячись, що Валет здасть, приїхав на квартиру до нього і відправив його на той світ. Отож, підсумуй сам як серйозно все.

Той дивився на Ніка широко розкритими очима. Він ніяк не міг повірити в те що цей якийсь нещасний служитель Феміди може його отак-от пресувати в його ж власному домі. Обвинувачення були справді страшні. А його совість далеко не така вже й чиста.