11

Саша з Крилом опитували всіх працівників фірми, котру очолював покійник. Розмови йшли мляво. Ніхто особливого нічого не міг сказати. Всі згадували колишнього шефа добрим словом. Так, наче він був прямо таки святим чоловіком. І при тому всі промовчували з питанням про те, звідки їхній благий і добрий шеф взяв стільки бабла аби завернути таку справу. А справа була дійсно серйозна.

Фірма займалася будівництвом котеджів. З грошима тут проблем не було. Якість роботи була відповідна. Ніхто не скаржився. Всі клієнти були повністю задоволенні. Зовсім тобі ніяких проблем. Аж нема за що зачепитися.

– Аристарх Артемович був завжди на висоті. Він сам перевіряв роботу. – плакала молода секретарка. – Він завжди всюди їздив, в кожен кутик зазирав. Аби все було як треба. Сам перевіряв, які матеріали привезли. Чи щось не схалтурили. Знаєте, як то буває не раз. О, він таке не пропускав. Все мало відповідати стандартам якості. Адже це лице фірми. Крім того, він підтримував добрі стосунки з клієнтами. Іноді хтось із них приїжджав до нього в гості. Вони дружньо тут сиділи. Все було чудово.

Її можна було зрозуміти. Молода, красива, звикла до дорогих подарків. Це Саші зразу кинулося в очі. Швидше за все, вона була його любовницею. Ну а що, гроші є. А дружина? Та ж не стіна – посунеться трохи. Всі люблять добре життя.

Далі сидіти тут сенсу не було. Слухати скиглення працівників колишньої крутої фірми? А що вони дадуть справі? Та нічого. Все, що могли вони вже наговорили. Треба їхати. Хоч навіть і з «порожніми руками».

– Всі так на нього тут моляться, наче він якийсь їхній месія. – бурчав Кирило, коли вони нарешті покинули офісне приміщення і вийшли надвір. – З їхніх слів виходить, що він лише тим і жив, що творив добро і будував гарні доми. І все так чесно. Все гладко. Аж не віриться. Аж якось так не природно шарудить, як пінопласт під пальцями.

Саша усміхнулася. Вона теж не вірила в такий розмальований ореол святості і правильності Аристарха Артемовича. Вона вже навчилася бачити фальш. І не вірила жодному сказаному слову.

– Не сотвори собі кумира! – сказала вона Кирилові. – А тут не те що кумир. Тут цілий бог з простого чоловіка, про минуле якого всі бажають змовчати.

Вони сіли в машину.

– Що будемо робити? Тих не билиць, які тут плелися, Нікові не розкажеш.

– Нічого. Побачимо, що Артемові вдалося знайти. А може сам Нік Премудрий нам підкине якусь ідею. – Саша розсміялася. – Поїхали у відділок. Все одно у нас нема іншого варіанту.