7

Наступного дня йому зателефонував вчорашній номер і повідомив, що один з людей бачив як в під’їзд заходила молода жінка і навіть зміг точно її описати. Він почутого в Ніка аж випав телефон.

– Ти це зараз серйозно? – спитав Нік. – Я питаю, чи твоєму джерелу можна довіряти? Чи це не якийсь п’яниця, котрий білочку ловив в той момент!?

Чоловік відповів, що джерело цілком надійне. І зовсім не зацікавлене в обмані. Бо за вірну інформацію отримує якусь частину з тих грошей, які дає Нік йому, цьому номерові.

Нік подякував. Сказав, що підкине лишню копійку, як лише закінчить справу. Поки що попросив дізнатися, по можливості звісно, все про цю даму.

Те, що описував «спостерігач» не входило ні в які рамки. Цей опис підходив лише для однієї молодої жінки – Алекс. Більше нікого такого просто бути не може. Тільки колір волосся інший.

Нік довго сидів в ступорі, аж поки нарешті вирішив прогулятися передвечірнім містом. Він давно вже не заглядав в одне старе кафе. Тут він іноді зависав з друзями по роботі. Однак, останнім часом він все менше можливості кудись вибратися. Робота-квартира-робота. Ось його замкнене коло. А так хочеться кудись піти.

Артем їздить до батьків за місто. Там він проводить увесь вільний час. Що тут скажеш, домашній хлопець. Зрештою, добре що допомагає батькам.

Кирило. Ну тут справа важка і безнадійна. Він останній гуляка. І навіть той факт, що в нього закохана по вуха дочка полковника Хріна, нічого йому не говорить. Кирило бере «від життя» усе, що лише трапляється на його шляху. З ним треба йти в нічний клуб, заблювати якусь дівку і тягти додому. А Нік цього не хоче. Він хоче спокою.

Саша. Вона ж дівчина. Ну там за компанію, то можливо би і пішла. А так сам-на-сам це вже побачення. А так не піде. І не тому що вони працюють разом. Чи те, що вона набагато молодша за нього. Ні. Просто він ніяк не може забути, що мав забути роки назад. Ось чому.

Тому він зараз тут сам-один сидить за столиком і вбиває час. Аби прийти додому і забутися. Аби, коли він прийде додому, його не мучив той самий привид, той самий сон.

Раптом, за одним із столиків він побачив дівчину, яка сиділа так як і він – самотньо. І його осінила одна дуже цікава думка. Нік швидко змотав вудочки, розплатився з офіціантом і побіг в невідомому напрямку.

Десь за хвилин сорок він зупинив машину біля старого триповерхового будинку, що вкінці Прямої вулиці. Нік вийшов з машини, оглянувся довкола. Це було тихе, мов би покинуте місце. Він зайшов до середину, піднявся сходами і натиснув кнопку виклику. За якийсь час двері відчинилися і Нік побачив перед собою Алекс, таку саму як і тоді, тринадцять років тому. І тільки колір волосся був іншим.