6

Біля дверей, під ковриком Нік знайшов конверт. Цікаво. Конвертів йому вже давно ніхто не присилав. Навіть з погрозами. А тут на тобі – гарний, маленький конверт. У ньому було щось тверде. Видно записка. І ще якийсь твердий папір.

Чоловік пройшов до середини, закрив за собою двері, переодягнувся а тоді взяв до рук конверт. Розірвавши його, Нік побачив клаптик паперу і фото. На папері було написано: «правосуддя здійснилося». А на фото була та, котру він ніяк не міг забути увесь цей час.

З фото на нього дивилася Алекс. Така ж молода. Така ж красива. Як і тоді, коли вперше прийшла до їхнього відділку. Тоді їй було двадцять три. Висока, струнка, з красивий світлим волоссям, вальним обличчям, прямими носом. Вона була ефектна дівчина. Тож Нік закохався в неї з першого погляду.

Алекс була дівчиною серйозною. Тому довго не відповідала на йому. Для неї на першому місці стояла робота. Завжди з настроєм. Навіть, якщо все летіло шкереберть. Сильна особистість. Розумна, адекватна, цікава. Вона в собі поєднувала не поєднуване: строгість працівника слідчого відділу і романтичну душу. Це був шедевр людини, який лише міг зустріти Нік.

Три роки вони йшли пліч-о-пліч. Все, що було добре і що було погане ділили на двох. Навіть Олег Віталійович, затятий сім’янин, був в легенькому шоці, як так з колег по роботі вони стали такою ідеально парою. Все в їхніх душах цвіло, наче бузок на весні. Алекс завжди рвалася вперед. Вона не хотіла, аби хтось вважав її якоюсь слабкою чи ще щось в тому роді. Вона ніколи не хотіла навіть чути коли їй казали «ти ж дівчина». Це для неї була образа.

– А що, раз я дівчина – то хіба не людина! – казала вона. – Чи може я чимось гірша від решти! Я прийшла на роботу. І я працівник. Без огляду на стать. Без ніяких поблажок. Всі ці: «я ж дівчинка» для слабачок. А я сильна!

Так, вона була сильна. І саме це її погубило. Вона не хотіла, не могла мовчати. Вона не хотіла ховатися за спинами своїх колег по роботі. І взагалі, за будь-чиєю спиною. Вона була справжньою леді і справжнім бійцем.

Нік ще раз глянув на фото. Чиїх би то рук справа? Хто міг згадати те, що закінчилося багато років тому? Хтось хоче йому вдарити в болюче місце. Але навіщо? Яка ціль цього листа? Аби вивести з рівноваги?! А сенс?

Нік поставив фото на столик поруч з диваном а сам ліг. Він взяв телефон і набрав один номер. Той, кому він дзвонив до завтра мав зробити для нього одну річ – дізнатися хто підсунув йому конверт під двері. Не більше ні менше. До ранку до восьмої години. В крайньому разі до обіду.

Нік вкрився пледом. Сон не брався. Він згадував той день, коли дізнався про смерть Алекс. Справу у них тоді забрали. А потім розвалили, як пояснив суддя, через невідповідність доказів. Чому він тоді на напросився аби справу ще раз повернули? Чому дав мовчазну згоду на те, що все пішло так? Він і сам не знав. Нік тоді був в такому стані, що і думати не міг. А час все покрив давністю. Окрім спогадів.