1

Олег Віталійович був в доброму настрої. Жартував. Справа розкрита. Можна трохи і розслабитися. Але от про весілля Кирила він говорив цілком серйозно. Він навіть зібрався уже з усіма виходити аби справді їхати до Бориса Всеславовича в гості. Але дзвінок з чергової частини перебив усю їхню радість.

Черговий повідомляв невтішну новину – десь посеред міста (він називав вулицю) був застрелений досить впливовий бізнесмен Аристарх Артемонович Козлобородий. В машині також перебувала його дружина, його заступник Феодор і водій. Єдиним, хто залишився живим був водій. Але він госпіталізований і доставлений в реанімацію. Тому свідка з нього не буде. І взагалі, питання про його життя залишається ще повністю відкрите. Бо він вкрай важкому стані.

– Ось так, дорогі колеги! – підсумував Олег Віталійович – А твоє сватання, Кириле, відкладається. І поки що на невизначений термін. Ну а зараз, вперед. Треба оглянути що там і як. Знову починаються «старі добрі часи», коли проблеми з конкурентами вирішували за допомогою таких от методів. Ну все, ідіть.

Всі, один за одним, вийшли в коридор. Нік вийшов останнім. В нього в очах читалося якесь  глибоке презирство. Але до чого саме? До бізнесменів. Це старе. І це старе спливало щоразу, коли котрийсь із них ставав їхнім клієнтом. Чи то через морг. Чи то через докази. Не любив він їх. І край.

– Артеме, ти поїдеш зі мною. Кирило вночі працював. Хай відпочине. А ти Саша теж іди додому. Якщо нічого серйозного, то в понеділок вам Артем все розкаже. Чого пертися всім туди. Поїхали, Артеме! – гукнув він уже ідучи по коридору. – Нині твоє чергування, до речі. Тож і справа твоя.

Вони вийшли на двір. Було вже темно. Лише високо в небі світив місяць. І знову повня. Як і тоді, тринадцять років тому. Чорт, чому він знову це згадав? Невже не відпустило? Нік глибоко вдихнув гострого повітря. Все як і тоді. Дещо випливло десь з глибини, з закутків пам’яті, в котрих давно залягло і ховалося цієї хвилини. Те, що ніяк не давало йому спокою довгий час. Те, що, як він гадав, уже мало вивітритися, забутися, дати спокій. Але ж ні, воно знову повернулося. А може це не просто так? Хто його знає!

– Що таке? – спитав Артем, котрий якраз наздогнав його в цей момент.

– Та так, нічого. – відповів Нік. – Поїхали.

Він сів в машину. Закрилися дверцята. Нік ще раз глянув у гору. Така сама червона повня як і тоді. Така сама тиха, холодна ніч.