20

Вже виходячи з кабінету свого начальника, Нік зустрівся з Сашею.

– Нарешті! А я вас всюди шукаю. Телефон вимкнений. Я от чого до вас – ми тут з Артемом дещо вияснили.

– Цікаво що. Кажи. – і вони пішли коридором до кабінету.

– Свого часу, Злобному уникнути покарання допомагала така собі Автезія Мардогонівна Армост. Тоді вона вела всі ці справи і мала всі можливості.

– І судячи з усього, покривала вона не лише його.

– Ще би. Там була ціла компанія «видатних джентльменів». Але що цікаво, вона також витягувала і Самалова. Крім того, судячи з усього вона також причетна до трафіку і Яго. А Віктор, про котрого мені зранку говорив Кирило – її син.

Нік відчинив двері, пропустив Сашу а тоді сам зайшов до кабінету і закрив за собою двері. Він не квапливо сів за стіл, увесь цей час складаючи всі пазли докупи. І знову щось не сходилося.

– Цікава інформація. Тільки от це нам нічого не дає. Яго чистий. Слідів порохових газів ні на його ні на руках його спільників нема. Армост нам пред’явити нема що. Окрім, хіба що, наших здогадок. Та ще й імунітет в старої кобри повний. Зрештою, вона відіпреться від усього. Тай навіть якби ми її і розкрутили. Що це нам дасть? Навряд чи це її рук справа. Або її «підопічних». І знову наш головний підозрюваний випарувався.

– І що роботи? – спитала Саша. – Невже не можливо, бодай, поговорити з нею? А раптом вона щось знає?!

– Знати то вона точно щось знає. Але тобі не скаже. І це факт. – відповів Нік. – Не в її інтересах розкривати рота. Розумієш. А що справді її сина взяли – то й поготів. А де наші хлопці? Ну Кирило був черговий. А Артем?

Саша лише знизала плечима. В той самий момент хтось легенько постукав у двері. І за мить на порозі появився Артем власною персоною.

– Ти де бродиш? – спитав Нік.

– Насичувався інформацією. – весело відповів той. – Можу поділитися.

– Ну давай, сідай на диванчик і ділися.

– Справа в тому, що у Злобного крім дружини була ще й подруга, так би мовити, Аліса. З доволі оригінальною кличкою – Арматура. Прізвище – Горбиста. Але це лише до певного часу. Потім вона прізвище змінила на Будка. Ця дамочка теж якийсь час входила в їхню не приємну компанію. А потім вчасно зіскочила з того, стала доброчесною мамою і порядною працівницею. І вгадайте де вона працювала?

– В Самалова на заводі? – усміхнувся Нік.

– Точно. Більше того, вона була головним бухгалтером. І крутила роман з Самаловим. Але десь близько років десять тому вона пропала. І ніхто не знає де поділася. Її навіть подавали в розшук. Але все зійшло на нуль. Бо нікому було тим заопікуватися. Ну нема тай нема.

– Ти ж казав, що вона була «доброчесною мамою»! – втрутилася Саша. – А дитина де?

– Дитина є. – продовжував Артем. – І що? Їй ще вісімнадцяти нема. Десь в родичів, в якомусь селі. Тож ніякого відношення до нашої справи мати не може.

– Стій! – перебив його Нік, – Прізвище Горбиста фігурує серед сусідів Злобного, котрі давали свідчення.

– Точно. – підтвердила Саша. – Така ще не дуже примітна молода жінка. Вона якось так не дуже приємно відзивалася в адресу покійника. Я ще так здивувалася навіть була.

– Думаєш, родичка? – спитав Артем.

– Думаю – так! – відповіла Саша. – З нею конче треба поговорити! Я би навіть казала – просто зараз.

– Ми з Артемом так і зробимо. А ти поки що посидиш і доробиш всі звіти. Аби там не було ніяких помилок. Сама знаєш, як наш Кирило пише.

Вони обидва встали і вийшли з кабінету, залишивши дівчину саму з горою папок і документів.