19

Кожен новий день приносить як нові проблеми так і вирішення старих. Нік лише встиг переступити поріг свого кабінету як йому задзвонив телефон. Телефонував Олег Віталійович. Просив терміново зайти до нього.

Така терміновість не передвіщала нічого доброго і Нік це вже добре знав. А отже, йому слід чекати не приємних новин. Боже, невже це через Кирила? Та ні, Хрін не такий вже й хроняка аби якусь гидотну вистроїти. Він може при зустрічі щось тверде сказати. Може пообіцяти насолити зад горе коханцю. Але аби настукати начальникові. І при тому попередньо не поговоривши з ним, безпосереднім керівником відділку. Ну, це щось має бути дуже серйозне.

«З глибоким сумом повідомляємо, що ваше перебування у цих стінах затягнулося! – подумав Нік. – А що, цілком можливо. Враховуючи те, що у нас не давно розформували цілий підрозділ – то цілком можливо, що і мене попросять на вихід. Звільнити дорогу молодим, так би мовити». З такими, ну дуже позитивними думами, він і зайшов до кабінету свого начальника.

Той сидів з якимось не зрозумілим виразом обличчя. І от спробуй прочитай, що у нього там між паперами на столі – присвоєння комусь нагороди чи наказ на звільнення!

– І як там ваші справи? – холодним голосом спитав Олег Віталійович. – Як просувається розслідування? Чув, ви знову в глухому куті.

– Не зовсім. – впевнено відповів Нік. – Є деякі нюанси. Вчора вночі ми зловили Яго.

– Що? – той аж окуляри скинув. – Ти жартуєш! Це звісно, новина гарна. Але він знову зіскочить. А на вашій совісті залишиться нерозкрита справа.

– Цього разу вже не зіскочить. Попав на гарячому. Ми віддали його Хрінові. Але перед тим він нам дещо таки розповів.

– І вбивство він, ясна річ, на себе не взяв!?

– Він сказав, що обидві жертви були його спільниками. Ну як сказав. Лише визнав свою з ними дружбу. Але Злоба колись був в банді під назвою «Лала». Я пошукав в історії. Така справді була. Вони нападали на людей, грабували, били, виривали прикраси з шкірою. Словом, відбиті були повністю. Їх заледве переловили. І на кількох процесах наш дорогий Василь Миколайович був свідком. Путнього нічого він не там не казав. Цікаво інше – він так сплутав карти слідчому, що справу мало не розвалили повністю. Лише потім якось з горем пополам змогли то все довести до якогось кінця. Всі члени отримали по мінімуму з того, що мали. Один лише ватажок відхопив найбільше. Але він помер в камері, так і не діждавшись свого вироку. А всі решта покинули наш прекрасний світ і поневіряються в місцях виправлення людських вчинків до кінця своїх днів земних.

– Як поетично. Стій, а яке відношення має до цього всього Злобний?

– Пряме. – відповів Нік. – Будучи членом банди, він не одноразово притягувався до відповідальності. Тут і знайшов собі гарний дах серед служителів Феміди. І коли справа підійшла до відповідальності – він скористався допомогою друга. Чи радше подруги. Тому і проходив усюди як свідок. В списках членів угрупування його нема. І це зрозуміло. Хтось подбав аби він на суді був білим і пухнастим.

Потім, він на якийсь час зник з поля зору, зарився на завод і там собі тихенько продовжував мутити воду. Але вже в дещо іншому профілі.

– Перекваліфікувався. Ого! І коли це ти все встиг дізнатися?

– Ніч була довга. А я самотній мужчина. Тож люблю почитати у вільну хвилину.