18

– Думаєш, що це він? – спитав Кирило.

– Ні. – зітхнув Нік. – Не він. Це точно. Ти бачив його реакцію. Тай мотиву, як такого, нема. Ми просто розкрили чужу справу. Ось так.

– Ціла ніч – і все котові під хвіст.

– Ну не кажи. Яго будуть крутити по трьох напрямках. Швидше за все, вже завтра він заговорить. Ну а Борис люб’язно поділиться з нами цією інформацією. А з тим Віктором ти гарно пожартував. Він аж засіпався весь.

– А я не пожартував. – відповів Кирило. – Я сказав правду. Правда не Хрін мені це сказав – а його дочка Сніжана.

– Що? Кирило, ти зустрічаєшся з дочкою Бориса?! Та ти здурів! Він як дізнається – з тебе шкуру здере. І з мене теж.

Кирило лише усміхнувся.

– Чого це раптом? А я чим не пара полковниковій дочці? Чим же це я поганий?

– Та ти бабій на все місто! Повз тебе не може пройти не поміченою жодна спідниця від вісімнадцяти і бозна доки вже там. Господи, та Борис Всеславович як дізнається дістане інфаркт. Ну ти і втнув, Кириле.

А втім, знаєш, може і добре. Я чув, він не проти гарного зятя. Гроші він має. Тож, всі твої відмовки щодо одруження через нестачу грошей вже не подіють. Я тим часом погуляю на весіллі.

– А ти сам коли думаєш женитися? – спитав ображений Кирило. – Тобі ж уже сорок два.

– Друже мій аморальний, мені лише сорок два. І я не бігаю за жінками. Мене влаштовує моє життя. Тому про це я і не думаю. А от ти, Кируню, таки добігався. – Нік і далі підсміювався з молодого колеги. – Ну не переживай ти так. А що поробиш. Мусить же хтось і одруженим бути в свої тридцять з гачком. Не бійся, то не смертельно. Хоча, тепер такі жінки, що всяке буває.

.