16

Приїхали вони якраз в самим потрібний момент. Хлопці, які не хочуть афішувати своє лице, яке тримають під маскою, вже свою справу зробили. Біля стіни, з піднятими руками, стояло троє якихось чоловіків це певно були головніші. Бо перед тим, Нік ще з машини побачив, як до автобуса вели кількох. Отже, не один. Добре це чи погано? От в чому питання!

– Привіт. Що тут? – спитав Нік, привітавшись з керівником групи.

– Та от визвали нас твої хлопці. Вважай, що ціла група. Четверо в машині. А он ще троє. Ці, напевне, до тебе. А ті, так, риба не велика. Швидше за все лише виконавці.

– Добре. Дякую. Ану пішли поглянемо на улов – сказав Нік до Кирила. – Подивимося, що нам Чорнявий (прізвище керівника групи) вполював тут.

Одного з трьох Нік відразу впізнав. Це був такий собі Яго. Давно він вже мелькав у їхніх справах. Але завжди виходив сухим з води. Як йому це вдавалося? Ніхто не міг розгадати. Але подейкували, що Яго мав спільника десь в органах, котрий вміло розкладав усе так, що Яго в усіх випадках проходив свідком, котрий, причому, нічого толком не міг розповісти.

– Ну це давній «друг». – Нік вказав пальцем на Яго.

Він перевів погляд на двох інших. Ці два типи були, як не дивно, йому не знайомі. Що ж, значить пора познайомитися. Він ще раз пильно оглянув усіх трьох. А тоді спитав Кирила.

Але так аби вони чули

– Ну і хто з них вбивця? Як думаєш?

Той трохи пом’явся. Але дав ствердну відповідь, вказуючи якраз на Яго. Чому? Можливо, його аж надто непривітний фейс змушував так думати. А може, аби підіграти своєму керівнику.

– Отже, цей! – Нік вказав пальцем на Яго. – Думаю, ти правий. Цей підійде.

– Ей! Ви чого! Я нікого не вбивав! Що ви там хочете на мене повісити!

– Ти ще скажи, що наркотиками не торгуєш! – відповів Нік.

– Ну звісно, що ні. Які наркотики! Та ви що! – оправдовувався Яго. – Признаю, я далеко не святий. Але ми чесні бізнесмени. Ми тут собі гараж винайняли. Мали забрати своє барахло, яке поставили на зберігання. А тут раптом, ні з того ні з сього, ваші поганці нас взяли.

– То значить, ви тут переховували свій «товар»?

– О, еврика! Який ти здогадливий! – бурчав Яго.

– А перед тим ви відправили на той світ директора Самалова, котрий дізнався що у нього ховають. Так? Авжеж так!

– Е ні! Нікого ми не вбивали. Самалов нам дозволив покористуватися приміщенням! Що в тому такого?

– Грузіть їх, хлопці! – сказав Нік. – Чую, нічка у нас пролетить за столом з протоколами.