14

Нік не помилився. В Самалова справді була молода, вродлива секретарка. І поки Артем в поті чола по крупинці добував різну інформацію, Кирило своєю харизмою (чи може магією) встиг окрутити бідну дівку так, що та навіть незчулася як роз патякала все, що лише знала. А знала вона таки достатньо багато. А головне, саме те, що було потрібно Кирилові. Тож коли вони нарешті вийшли за межі заводу, Кирило з усмішкою від вуха до вуха спитав:

– Ну і що нового у тебе, Артем?

Той лише зробив кислу міну і махнув рукою.

– Не дуже. І наче б то щось говорили. Але по суті мало.

– Не переймайся. Я залюбки поділюся з тобою цікавою інформацією. І так, слухай. – і він почав розповідати те, що щойно дізнався.

– Тобто, ти хочеш сказати, що була чорна бухгалтерія? – перебив його Артем. – Це тобі та секретарка розказала?

– Авжеж та. Ну ж не меблі. А головне, вона розповіла, що буквально вчора до їхнього Самалова приїжджав якийсь підозрілий тип. Вони про щось довго говорили в кабінеті. Про що саме вона не знає. Бо двері були закриті. Але вона точно чула, що той тип вкінці кричав і погрожував взятися за нашого директора. Потім вони наче б то заспокоїлися. І він поїхав.

– Дивно все це. Мені про це ніхто ані слова. Думаю, що тут щось відбувається не чисте.

– Ага. Привиди ночами бродять по території і збивають світло.

– Не смішно. Я цілком серйозно.

– Я теж. Свєта сказала, що вона бачила кілька разів як ранком їхній охоронець стирав записи з камер.

– Он як. Свєта сказала.

– Крім того, коли вона приходила на роботу, то бачила явні ознаки чиєїсь присутності вночі. А ще потім виявлялося, що були розбиті ліхтарі, які освітлюють територію. Що скажеш?

– Треба дзвонити Ніку, хай когось підсадить аби прослідкував за цим «містичним місцем». Може наш «привид» нині появиться.

– А було би не зле. Мали б готову справу.

Вони обидва засміялися, бо розуміли що не все в цій справі так просто. Але все ж, надія помирає останньою.