7

Тим часом двері кабінету відкрилися і на порозі один за одним почали з’являтися силуети працівників його відділку. Вигляд мають не дуже. Але не безнадійний. Значить, щось таки є.

– Ну, що скажете, панове? – спитав Нік. – Чим новим здивуєте?

– Та особливо нічим. – озвався Кирило,  – Ситуація якась дивна. Всі щось, наче б то і знають а сказати не хочуть. Нюхом чую, що скривають.

– Маєш нюх – покладайся на нюх. – відповів Нік. – А ми будемо оперувати фактами. А факти кажуть, що твій нюх чує в правильному напрямку. Що ще?

– Керівництво на роботі дає найкращу характеристику. Ну просто золотий чоловік. Майстер. А от деякі зі співробітників іншої думки. Кажуть, що покійник вів себе аж надто вільно з усіма, йшов коли хотів, приходив теж коли хотів. останніми часами навіть міг прийти не дуже тверезий. І як не дивно, нічого йому а це не було.

– Цікаво. – підтвердив Нік й іронічно додав. – Невже аж такий надто цінний працівник був.

– Цінний-не цінний а щось таке могло бути – продовжувала Саша – Бо коли я сказала, що його не стало, директор аж мало свідомість не втратив. З якого б це дива аж так?

– Так, справді дивно. Ну а ти що скажеш, Артеме? Чого мовчиш?

– А я скажу, що трохи поспілкувався там з деякими місцевими анонімами і почув цікаву річ. За їхніми словами, напередодні до будинку під’їжджала якась машина. Чужа. Гарна. Дорога. Але не дуже крута. Не якийсь там джип чи ще щось. Просто нормальна машина. З неї вийшли двоє і зайшли до будинку. За словами тих людей, ці люди там ніколи не проживали і не були нічиїми знайомими. Вони добре знають свій під’їзд. А ще кілька днів тому, ця ж сама машина підвозила нашого Миколу Васильовича чи як там його.

– Он як! А може тобі ще й описали зовнішність тих двох. – поцікавилася Саша.

– Ясна річ! Описали. І вгадай хто один з тих двох!? Твій артист-директор. Іншого погано розгледіли. Зате є номер машини в бонус. Тож дорогі друзі, думаю треба взяти за гузло цього припадочного директора.

– Не спіши. Візьмемо. – відповів Нік. – Мене цікавить інше – Чого вони приїздили. І друге – що їх поєднує: директора контори і простого механіка. Зараз ми заскочимо до дорогого нам усім Аристарха Дормідонтовича, візьмемо дозвіл аби відкрити гараж. А заодно і ще раз глянемо квартиру.