4

– Отже, дорогі колеги, – почав Нік, коли всі зібралися в його кабінеті, – маєте чим порадувати?

Він уважно провів поглядом по кожному з працівників. Звісно, вони щось уже мають. І це добре. Бо справу не можна затягувати. Інакше, вона може опинитися на стелажі для нерозкритих справ. А вони у свою чергу не доотримають премії вкінці місяця. Ну а що, таке життя.

– Дуже уважно усіх слухаю. – сказав Нік.

– Я поговорив з сусідами нашого покійника. На перший погляд він був досить шанований, солідний чоловік. Але так думають не всі в тому будинку. Одна із сусідок сказала, що наш Микола Васильович мав, так би мовити, деякі слабкості свого духу. Любив красивих жінок. Причому без різниці одружені вони чи ні. Романчик міг завести легенько десь на пару днів. Ну, до певного моменту. А тоді плавно злізав з теми, скажемо так.

– І як за часто таке бувало? – спитав Нік.

– Принаймні три-чотири рази, за словами сусідки. Крім того, він любив грати на гроші. – продовжував свою розповідь Артем. – Тож цілком можливо, що він десь щось комусь програв. А розраховуватися не хотів. Ну, або не мав чим. Хто знає наскільки він там накрутив.

– От тобі і добропорядний вдовець – усміхнувся Кирило.

– І не кажи – буркнув Нік.

Він уже своїм нюхом чув, що справа буде дуже не проста. І що все лише набирає обороти. Це мало тішило. Бо в такому випадку, вони можуть погрузнути в ній, не залишаючи часу на все решту.

– А Саша?

– Пізніше зайде. – відповів Артем. – На роботі у нашого клієнта. Може там щось цікаве почує від колег.

– Рідних повідомили?

– Так. Але там невеличка проблема. У нього тут нікого і не залишилося. Дружина померла шість років тому. Сам він не звідси. У нього дві дочки. Але обидві закордоном. Ну сам розумієш, що ніхто так швидко не приїде. А може і взагалі, не приїдуть. Бо по їх розмові було зрозуміло, що на рідного батька їм було якось так собі. Ну, не зовсім пристойно.

– То уявлення, кому вигідно було відправити дорогого вдівця на той світ завчасно, у вас не має?

– Ну чому ж не має! Є! – озвався Артем. – Раз він любив азарт, слід треба шукати там. А чому ні? Цілком логічно. А ще треба краще поспілкуватися з його друзями. Можливо, вони щось нам розкажуть.

– В такому разі – до роботи панове! – сказав Нік. – А я піду до керівництва. Буду там вішати на вуха те, що щойно робили ви мені. Словом, рушаймо.