Розділ 4. Сліди без пояснення

— Якщо цей олівець раптом почне літати навколо бібліотеки, ми більше не будемо називати це звичайним навчальним проєктом, — сказав Данило.

— А якщо почне літати навколо класу? — запитала Марта.

— Тоді я запропоную йому стати нашим п'ятим учасником.

Софія засміялася, але Максим залишався серйозним. Він знову переглядав відеозапис експерименту, намагаючись зрозуміти, чому найважливіший момент майже неможливо було розгледіти.

— Є ще одна проблема, — нарешті сказав він. — Ми досі не перевірили, що саме залишило графітовий слід на столі.

— Олівець, очевидно, — відповів Данило.

— Тоді чому риска починалася далеко від місця, де він лежав?

Данило відкрив рот, але відповіді не знайшов.

Марта витягла з рюкзака свій зошит.

— А ще чотири риски на дошці. Я намалювала їх у себе, щоб не забути. Вони були майже однакові.

Вона показала сторінку.

Софія уважно подивилася на малюнок. Чотири короткі лінії, розташовані одна під одною. Нічого особливого — принаймні на перший погляд.

— Можливо, це просто чиясь позначка, — припустила вона. — Але чому саме чотири?

— Бо нас четверо? — тихо промовила Марта.

Усі замовкли.

— Це вже схоже на теорію, яку неможливо перевірити, — зауважив Максим. — Не поспішаймо пов'язувати все з нами лише тому, що число збігається.

— Згоден, професоре, — сказав Данило. — Але визнай: збіг досить дивний.

Максим зітхнув.

— Так. Дивний.

Наступного дня команда вирішила перевірити, чи залишилися на столі інші сліди.

Вони прийшли до бібліотеки після занять. Пані Олена дозволила їм попрацювати над проєктом, але нагадала, що до кінця дня потрібно підготувати хоча б короткий звіт.

— Жодних остаточних висновків без доказів, — сказала вона перед тим, як піти до сусіднього приміщення.

— Це вона випадково підслухала нашу розмову? — пошепки запитав Данило.

— Вона просто наша наставниця, — відповіла Марта.

Максим дістав блокнот і записав дату, місце та час спостереження. Софія тим часом оглянула стіл, а Данило перевірив, чи немає поруч предметів, які могли б випадково зрушити олівець.

За кілька хвилин вони знайшли дещо цікаве.

На дерев'яній поверхні залишилися дві тонкі графітові риски. Одна була короткою, друга — трохи довшою. Вони перетиналися під гострим кутом.

— Раніше я цього не помічала, — сказала Софія.

— Можливо, їх залишили інші учні, — припустив Максим. — Треба запитати бібліотекарку, чи хтось працював тут учора.

Марта нахилилася ближче.

— Погляньте на перетин. Одна риска проходить поверх іншої.

— І що це означає? — запитав Данило.

— Що їх залишили в різний час, — відповів Максим. — Принаймні так можна припустити.

Софія зробила фотографію, а потім занесла спостереження до зошита.

Раптом їй здалося, що одна з рисок стала трохи довшою.

Вона кліпнула очима.

Лінії залишалися нерухомими.

— Софіє, ти щось побачила? — запитала Марта.

— Не знаю. Мені здалося, що слід змінився.

Максим оглянув стіл.

— Може, це через світло. Сонце зараз падає під іншим кутом.

— Можливо, — погодилася Софія, хоча сама не була впевнена.

Вони сфотографували поверхню ще раз і порівняли знімки. Через різне освітлення відмінності було важко оцінити.

— Нам потрібні кращі умови, — підсумував Максим. — Однакове освітлення, нерухома камера, кілька повторів. Інакше ми лише сперечатимемося про те, що комусь здалося.

— Тоді завтра продовжимо, — вирішила Софія.

Коли вони вже збирали речі, Марта помітила під столом маленький клаптик паперу.

Вона підняла його.

На клаптику не було ні імені, ні дати, ні пояснення. Лише чотири короткі риски, намальовані олівцем.

— Хлопці… — тихо покликала вона.

Максим і Данило підійшли до неї.

Софія взяла папірець і довго розглядала його.

— Може, хтось загубив, — сказав Максим. — Це ще не доказ, що він пов'язаний із дошкою.

— А якщо пов'язаний? — запитала Марта.

— Тоді нам доведеться це довести.

Софія обережно поклала клаптик у прозорий файл, щоб не загубити його.

Вона не знала, хто залишив папірець і навіщо. Не знала й того, чи мав він якийсь стосунок до олівця.

Але тепер у них з'явилася нова зачіпка.

І вперше Софія подумала, що, можливо, вони не просто спостерігають за дивними подіями.

Можливо, хтось або щось залишає їм підказки.

Кінець четвертого розділу.