Стеля для дуба

Андрій завмер посеред кімнати, важко дихаючи.

— Яке повітря? Які амбіції? Я вам про мільйони говорю, про стратегію виживання великого бізнесу в умовах кризи, про те, як не перетворитися на ніщо, а ви мені про дихання? Ви взагалі розумієте масштаб катастрофи?

Маркіян нарешті відклав скриньку і взяв у руки дві дубові деталі, що мали стати одним цілим.

— Дивіться сюди, — він показав паз. — Якщо я зроблю цей шип хоча б на пів міліметра більшим, ніж того вимагає дерево, і спробую вбити його молотком, бо мені «треба», щоб воно сиділо міцно, що станеться?

— Ну, він зайде... мабуть, дуже щільно... — невпевнено промовив Андрій, мимоволі вдивляючись у волокна деревини.

— Він розірве стінку, — Маркіян злегка натиснув пальцем на край дерева. — Дерево має свою «стелю». Свою межу необхідної потреби. Йому потрібно рівно стільки місця, щоб триматися, і рівно стільки простору, щоб дихати разом із Всесвітом. Ви ж зараз намагаєтесь вбити в одну добу тисячу справ, які потребують спокійного місяця. Ви хочете втримати «стелю» своїх колишніх потреб там, де вона була до великого вогню, але реальність зараз інша. Ви б’єте важким молотком по свому життю, дивуючись, чому воно тріщить і розсипається на тріски. Ви хочете обдурити закон рівноваги, але він не знає жалю до тих, хто не відчуває своєї міри.

— Але я не можу інакше! — вигукнув Андрій, і в його голосі вперше почувся справжній, дитячий страх. — Якщо я зупинюся, якщо я відпущу хоч один важіль, я втрачу все, що робило мене мною!

— Ви вже все втратили, — Маркіян глянув на нього своїм «древнім» поглядом, від якого Андрієві стало ніяково, наче він оголився перед стихією. — Ви втратили себе в цій безплідній гонитві. Ви відчайдушно боретеся за тактику — як врятувати цифри на екрані, але вщент програєте стратегію — для чого ви взагалі прийшли на цю землю. Ваша «стеля» потреб зараз завалена мотлохом чужих бажань, які вам насправді ніколи не належали. Ви тягнете на собі хмарочос, коли вам потрібен лише намет, щоб перечекати зливу.