Ігор

  Ігор пахне люттю (як війна, від якої Марко тікав)

Для Ігоря все почалося не з удару, а з раптового зникнення. Йому було п'ятнадцять, коли його батько — мовчазний чоловік, який усе життя будував мости — одного ранку просто не повернувся додому. Він не загинув у аварії, не пішов до іншої жінки. Він просто залишив ключі від машини на столі й зник.

Цей акт безпричинного зникнення став для Ігоря головним страхом у житті. Він зрозумів, що будь-яка стабільність — це ілюзія. Його підлітковий бунт був не проти правил, а проти порожнечі, яку залишив батько. Щоб не відчувати цієї пустки, Ігор почав створювати навколо себе якомога більше звуку та руху.

Він став циніком, бо цинізм — це броня. Якщо ти нічого не любиш і ні в що не віриш, ніхто не зможе залишити в тобі діру, як це зробив батько.

У дорослому житті Ігор перетворився на людину-дію. Він постійно кудись біг, щось купував, із кимось сперечався. Він не міг витримати й п'яти хвилин у порожній кімнаті без телевізора чи музики. Тиша для нього пахла тим самим ранком, коли зник батько.

Ігор володів невеликою мережею автомайстерень. Його життя пахло мастилом, горілою гумою та дешевим металом. Він був кремезним, з мозолистими руками та звичкою говорити різко, на межі з грубістю. Для оточуючих він здавався втіленням впевненості — людина, яка може полагодити будь-який двигун і вирішити будь-яку проблему за допомогою сили чи грошей.

Насправді Ігор панічно боявся зупинки. Його цинізм і гучний сміх були лише декораціями над порожнечею. Він купував дорогі мотоцикли, стрибав із парашутом, влазив у сумнівні бійки — усе, аби відчути себе «живим». Але щойно він опинявся наодинці в тиші, він відчував, як ця внутрішня пустота починає всмоктувати його в себе.

На відміну від друзів, Ігор не бачив видінь і не чув голосів. Його Ліс кликав інакше — через тіло. За тиждень до поїздки його старі травми, отримані в аваріях, почали нити з нечуваною силою. Але це був не звичайний біль у суглобах. Йому здавалося, що під шкірою, прямо в м'язах, застрягли сторонні предмети.

Одного вечора, знімаючи в гаражі брудну робочу куртку, він глянув у замаслене дзеркало. На його плечі, там, де колись був шрам від перелому, шкіра стала дивною. Вона була не блідою, а зеленувато-сірою, з текстурою, що нагадувала кору дерева. Ігор потер це місце, і йому здалося, що під пальцями не м'яка плоть, а тверда деревина. Він натиснув сильніше — болю не було. Було лише відчуття абсолютної, мертвої нечутливості.

Він погодився на поїздку в Ліс швидше за всіх. Йому здавалося, що це буде чергова пригода, виклик, який допоможе йому знову відчути себе «мужиком». Коли Діма почав скиглити про передчуття, Ігор роздратувався. Він висміював страхи друзів, бо це був єдиний спосіб приховати власний крижаний жах, який згортався змією в його животі.