Глава 29

Жертва

Рев, який пролунав над полем битви в історію ввійде як Крик болю та відчаю. Взревіли всі, від воїнів до стратегів. Люди, тіньові. Усі відчули цей біль, наче свій. Біль втрати. Від цього крику закладало вуха. Від цього крику воїни Оні були нажахані, але відступати не наважувалися. А сам демон сміявся. Голосно та жахливо, захлинаючись власним голосом. Він знущався. Але навіть не здогадувався, яку силу він пробудив.

Натхненні палкою жертвою Жар-Птиці, воїни Альянсу та союзні тіньові кинулися у бій із новою силою. Наче хвиля вони зносили все на своєму шляху. Рей, Йору та Хару навіть не встигли зрозуміти, як саме вони опинились біля Оні. Вони нападали люто, жорстоко. Удари сипались на демона один за другим, але той, здавалося, навіть їх не помічав. Лише коли трійця стала атакувати одночасно, демон почав викручуватися, лютувати, викрикувати погрози та закликати на допомогу своїх генералів.

Але генерали його не чули. Юкі-Онна була закута у лід. Крига Хагане виявилася набагато сильнішою, ніж її власна. Цутігумо лежав на землі, затоптаний лисячими вогнями та верфольфами, як і було йому обіцяно, він втратив всі свої вісім лап. Недзумі, як істинний щур, тікав що було сил, з усією можливою швидкістю. Його переслідував загін  тролів, який очолював Семюел. Нішида Норіко, залита густою чорною кров’ю, стояла на тілі Хебі. Вся лють, вся ненависть вилилась на темне військо, яка тільки існувала у цьому світі. Та Оні не планував здаватися. Він був занадто близько до своєї мети.

Його план вже майже було здійснено. Жар-Птиця лежала на камінні у водоспаді. Її тіло омивали чисті води. Бар’єр мав пасти, Межа більше не зможе відновлюватися, адже вона втратила вже цілих двох Творців. Все, що тепер було потрібно зробити – це поставити на коліна тих, хто проти. Але що ж це коїлося?! Ще мить тому, армія Альянсу та їх союзники були деморалізовані, вони втратили багатьох своїх товаришів. І коли на їх очах було вбито одну з найсильніших істот світу, їх бойовий дух мав би впасти. Та все сталося навпаки.

Трійця продовжувала нападати на Оні. Той починав нервувати, відбиваючись, він почав використовувати найсильніші із своїх атак. Хару отримав пазурами під ребра та впав у воду. Оні схопив тенгу за крило та що було сил рвонув його на себе, почувся хруст кісток, Йору скрикнув. Його також відкинули на каміння. Рей металась із сторони в сторону, уникаючи смертоносного диму Оні, та не могла навіть наблизитися до нього. Творці Межі не могли прийти на поміч. Підмоги було чекати ні звідки. Оні сформував свій дим у форму меча та кинувся на Рей. Трьома чіткими ударами, він збив Рей з ніг та ввігнав їй чорне лезо в плече. Дівчина впала у воду, поряд з Хару.

Оні повільно наближався. Хару, Йору та Рей переглянулися.

- Тікай, ідіотка, - прошипів їй інугами.

- Ага, одразу ж після тебе, - посміхнулась дівчина.

Всі твоє, супроти болю у всьому тілі, не дивлячись на всі свої поранення та забої, вскочили та накинулися на Оні. Це був останній ривок. Остання надія. Один удар – Хару знову впав у воду. Другий удар прийшовся у поламане крило Йору. Оні помахом  руки, Оні вхопив Рей за горло та підняв над землею.

- Це була гарна спроба, мала, - він оскалив свої жовті хижі зуби, - але я сильніший за вас трьох разом взятих. Але, якщо будеш благати, я відпущу тебе.

- Та пішов ти… - прохрипіла Рей.

- Оооо… така ж непокорна, як твій батечко. Я думаю, якби він лишився таким, як був раніше, він би залюбки віддав тебе мені. Ти б стала перлиною у моїй колекції.

- Думати… не твоя фішка, - хижо посміхнулась Рей, - та знаєш… у тебе буде вдосталь часу аби потренуватися!еРей

Оні не встиг навіть схаменутися. Над його головою промайнуло щось чорне, наче тінь. Це був Йору, насилу, використовуючи лише одне ціле крило, він вилетів над Оні. Та з розмаху жбурнув у нього камінь.

- Ви знущаєтесь?! – засміявся демон.

Але вже за секунду сміх його змінився на розлючений крик. Тіло його, оповите чорним димом, почало розчинятися, наче танути у повітрі, він розсипався на чорні часточки. І ці часточки осідали на фіолетовий, забризканий кров’ю камінь, Оні затягувало у клітку Умвіджіма. Він верещав і звивався. І під ці крики, його армія розуміла, що все скінчено. Їх полководець пав у бою. Тіньові тікали, за ними гналися сили Альянсу. Когось хапали, когось вбивали на місці. Рей впала у холодну воду та перевернулась на спину. Небо, на якому завмер червоний світанок, почало повільно змінювати колір. До Рей кульгаючи підійшов Хару, він підтримував Йору. Поламане крило волочилося за тенгу.

- Ми впоралися? – невпевнено запитав Хару.

- Наче так… - тяжко дихаючи, відповіла Рей.

- Ми мало не здохли… - констатував Йору.

- Це ж кінець? – обережно запитав Хару.

- Ні… - Рей, пересилюючи біль у всьому тілі, піднялася.

Одяг був мокрий, волосся прилипло до обличчя. Рей, підвелась та огляділась. Вони були на вершині водоспаду. На полі бою вже не було полум’я, то був лише попіл. Знесилені, але горді бійці, тримали своїх заручників чи підтримували поранених. Усі вони дивилися на трійцю на вершині водоспаду. Першим це зробив Бастія. Піднявши зрою високо над головою він голосно закричав. Його крик підхопили тисячі голосів. Це був клич перемоги.

Поглядом Рей швидко знайшла Нішиду Норіко, поранена, але жива, вона була поряд із головою токійського відділення Ісао Нобу. Живими лишилися і Еліша з Юнлань, і Бріджит із Семом. Та тіл полеглих було забагато. У підніжжя водоспаду Рей побачила Олександра та Єву. Вони сиділи над тілом Жар-Птиці. Трійця спустилася до них. Тут також вже зібралися всі Творці та старійшини. Еліша та Юнлань лише похитали головами, на запитуючий погляд Рей.