Глава 28

Підняти бар’єр

Один – диво-птахи розправили крила. Два – демонічні змії голосно зашипіли. Три – старійшини зачитували закляття, наче у трансі. Земля навколо здригалась, повітря ставало то гарячим та сухим, то холодним, вологим. Небо, розмальоване у колір криваво-червоного світанку, завмерло. Заіскрилися дерева, кущі, з землі, наче маленькі бульбашки, підіймалися різнокольорові вогники. Навколо кожного Творця Межі та навколо старійшин Келлера та Тецуо спалахнуло коло вогню. Біле полум’я було у старійшин, червоне у птахів, зелену у зміїв. Стражі Творців вже стояли на позиції. Всі загони були по місцях. Всі чекали повідомлення з першої лінії. Бар’єр закляття простору та часу було піднято. Тіньову частину світу було від’єднано і замкнуто у бар’єрі.

Олександра та Єву доєднали до загону Фенікса. Хоча, Жар-Птиця і була категорично проти, вимагала аби їх лишили біла неї. Але, очевидно, що лишитися біля цілі Оні – ще небезпечніше, ніж будь де. Рей, Хару та Йору стояли на сторожі, міцно тримаючи у руках зброю та прислуховуючись до кожного звуку. Все завмерло, час наче зник взагалі. Всі чекали його. Першого удару.

З лісу почулися перші  крики та вистріли. Усі чекали, напружено вдивляючись у хащі. Із-за дерев вилетів перший зв’язний і лише сказав:

- Вони тут!

Земля затремтіла. Бійці взревіли, задзвеніла сталь. Рей та Хару переглянулись, Йору розправив крила, приготувавшись до бою. Хагане прийняла форму кіцуне. Хару оскалився, на його обличчі та шиї спалахнули чорні татуювання клану Інугамі, диких псів. Він став помітно вищим, у нього також з’явилися пазурі та гострі ікла, очі його палали. Галявину почали заповнювати воїни. Свої та вороги. Удари сипалися за ударами. На землю проливалась перша кров. У цьому хаосі ніхто навіть не встигав помічати,  кого поранено, чия кров забризкала лезо, твоя чи ворога. Ревіли йокаї, відчайдушно билися тролі, тіньові проти людей, люди проти тіньових. Вервольфи кидались на своїх жертв, впиваючись іклами в горло. Зграя рухалась наче по полю битви наче чума, знищуючи усіх, хто траплявся на шляху. Видовище було жахливе. Велетенські чорні пси захлиналися гарячою густою кров’ю, вона заляпувала хутро, капала з пащек.

Перша лінія відступила до другої. У лісі продовжувалася запекла боротьба, здалеку доносилися крики та стони. Було чутно, як замикаються пастки. На центральному полі битви, на велетенському полі, яке утворилося після підняття бар’єру, постало пекло. Кров та крики, мечі, ножі, списи, луки та стріли тут співіснували поряд із вогнепальною зброєю. Медики ледь встигали витягати поранених з-під ніг бійців. Рей дивилася на все це і руки її тремтіли від ярості. Вона зробила крок у воду, в сторону поля бою, але її за плече вхопив Еліша.

- Зупинись, - сказав він, - у нас наказ!

- Їх повбивають усіх!

- Нас взагалі усіх повбивають, якщо провалимо місію!

Рей провернулась на місце. Нагіната у її руках все ще тремтіла. І Хару, і Йору це помітили.

- Я розумію твої почуття, - пошепки сказала Юнлань, - я також хочу їх захистити. Але якщо ми втратимо Жар-Птицю, ми вже нікого не врятуємо.

Рей мовчала. І тут, до води наблизилися два генерали війська Оні, Юкі-Онна та Цутігумо. Вони зупинилися перед кільцем верфольфів та лисячих вогнів. Рей, Хару та Йору зробили крок вперед. Цутігумо ступав обережно усіма своїми восьма гострими лапами, Юкі-Онна виступала як королева. Кожен її крок на землі лишав товстий шар криги, і ця крига торкнулась води.

- Дитя Білого лиса, - солодко звернулася вона, - дитя Тенгу. До чого нам ці сварки? Обидва ваших батька були стовпами пантеону, ми ж майже родичі. Кому потрібна війна та кровопролиття? Віддайте нам Жар-Птицю та станете новими стовпами. Генералами нового світу.

- Це вам таку дурню Оні пообіцяв? – промовила Рей крізь зуби.

- Це – майбутнє цього світу, Біленька лисичка, - прошипів у відповідь Цутігумо, - ви або стаєте його частиною, або помираєте тут.

- Що, все? А як же третій варіант? – хижо посміхнувся Йору.

- Немає третього варіанту, - відповів павук.

- А як вам таке? Я відрубаю тобі спочатку ліву передню лапу, а потім праву задню. Потім ще одну ліву і одну праву! Я обрубаю їх всі вісім, а потім настане черга твоєї потворної головешки! – Йору крутонув у руці нагінату.

- Сил не вистачить, - павук погрожуюче клацнув своїми лапами.

- Не недооцінюй нас, потворо!!! – гаркнув Хару,

 - Тебе вб’ю першого! – Цутігумо зірвався з місця, кинушись на Хару.

Лапи його зіштовхнулися із древком нагінати Йору.

- Він мій! Допоможи Рей! – крикнув він.

Хару кивнув, 

- Захищати Жар-Птицю! – крикнув він лисячим вогням та вервольфам, а сам кинувся до дівчина, яка зійшлась у двобої із Юкі-Онною. Від них обож летіли іскри, навкруги все вкривалося кригою.

- Дитинко, - насміхалася Юкі-Онна, - я снігова королева! Я є лід! Я є холод!!! Що може проти мене Біла лисиця?!

- Я Крижана дияволиця! – гаркнула Рей.

***

Крізь натовп та мішанину, Олександр побачив Рей. Як вона та Хару металися у бою з Юкі-Онною. Він бачив, як лапи Цутігумо проткнули крило Йору. Жар-Птиця стояла нерухомо, наче істукан. Навколо неї кружляли лисячі вогні, утримували захисний бар’єр два медики. Навкруги був морок. Небо, криваво-червоне, так і не змінилося з моменту підняття бар’єру. Навколо кричали, ревіли, гарчали. Падали тіла і частини тіл, бризкала кров, над полем навис гидкий сморід смерті та болю.