Глава 22

Норни, Ауфокер, Тенгу

Наче на рахунок «три» Рей, Бастія та Хару зірвалися з місця. Коридор був порожнім, як і було прораховано Бастією. Рей зупинялась біля кожних дверей, відчиняла їх ривком, ледь утримуючись аби не висадити їх з ноги. Біля четвертих дверей її за плече вхопив Хару.

- Здуріла? – прошипів він, - те, що тут порожньо зовсім не привід створювати так багато шуму. Ти занадто помітна навіть коли невидима.

- Вибач… - Рей видихнула, - просто… в нас так мало часу. Він точно на цьому поверсі?

- Так, - впевнено сказав Хару, - Бастія не помиляється.

- Будь впевнена, - неочікувано над вухом почувся голос Бастії, - я знаю ціну своїх помилок.

Рей кивнула. Пошуки продовжилися. Годинник відрахував вже три хвилини. Рей штовхнула ще одні двері, але вони піддалися не так легко, як інші. Дівчина зазирнула у кімнату і завмерла. Це була біла зала з надзвичайно високою стелею, наче над цією залою не було ще поверхів зо три. Посеред  зали прямо з підлоги проростало велетенське дерево із густою розлогою кроною. У дерева було напівпрозоре смарагдове листя, гілки його викручувалися у найдивніші спіралі. Здавалось, дерево сяє. Але наблизившись, Рей зрозуміла, що навколо крони кружляють сотні, а може навіть тисячі світлячків, що сяють наче феї. Коріння дерева розповзлось майже по всій кімнаті. Хагане довелось ступати дуже обережно, щоб не перечепитися. Коли вона дійшла до самого дерева, Рей здригнулась.

У самого коріння сиділи три жінки. Вони дивились на Рей так, наче чекали на неї, її поява їх зовсім не здивувала. А от Рей злякалась. Вперше за довгий час вона була налякана, адже Бастія запевнив, що на поверсі не буде нікого. Жінки дивилися на Рей спокійно. Вони виглядали як трійня. Однакові риси обличчя, однаковий погляд, вигини тіла. Єдине, що у них було різне – волосся. У першої воно було сиве і настільки довге, що лежало у неї під ногами. Друга мала густе чорне волосся до поясу, а третя – коротку зачіску, трохи вище плеч. Рей потягнулась до нагінати, але сива підняла руку.

- Твоя зброя надзвичайна, Хагане Рей, але нас вона не візьме, - сказала вона, - заспокойся та відчуй.

Рей глибоко вдихнула. Лише зараз, коли жінка з нею заговорила, вона зрозуміла, хто перед нею. Цю енергію важко було сплутати. Дерево, коріння, світлячки, три жінки, надзвичайно потужна непереборна енергія. Пазл склався. Рей знаходилась у залі Іґґдрасілю, а перед нею сиділи Норни. Ті, що пророчать долю. Сива Урд, що розповідає минуле. Чорноволоса Верданді, читаюча теперішнє і коротковолоса Скульд, що пророчить майбутнє. Рей була в шоці.

- Але чому? – лише змогла вимовити вона.

- В тебе замало часу, дитя, - промовила Верданді, - в тебе є три запитання і лише три хвилини.

- Якщо ви тут, чому не попередили нікого? Скульд мала знати про наше вторгнення.

- Ми не маємо права втручатися, - сказала Верданді, - хоча ми і допомагаємо Альянсу багато років, ми можемо відповісти лише на три запитання того, хто запитує. Не поставивши правильного питання, не отримаєш правильної відповіді. Скульд щоразу бачить декілька варіантів розвитку подій. І вас вона бачила також. Але, зізнатися чесно, вперше за останні сто років ми дозволили собі направити долю у те русло, яке нам подобалось більш за все і поралили шефу звільнити цей коридор саме сьогодні. Не дякуй.

Рей присвиснула.

- Ігри з долею небезпечні… - прошепотіла вона, - ми зможемо безпечно вивести хлопця?

- Так, хлопець буде в безпеці, якщо притримуватиметесь плану, який запропонував ваш стратег, але до бійки все рівно приготуйся, - сказала Скульд.

- Останнє запитання, - нагадала Верданді.

- Так, пам’ятаю, - кивнула Рей і трохи повагавшись, спитала, - ця війна… вона неминуча?

- Так, - кивнула Скульд, - війна неминуча.

- Ну, вичерпна відповідь, - пробурмотіла Рей, - дякую. Тоді я має поспішити.

- Зачекай, дитя, - Урд взяла її за руку і подивилась в очі, - ти маєш знати, Хагане Рей, вже одне твоє існування змінило багато життів. Ти маєш тримати це життя обома руками. То ж, не дай себе вбити, що б там не було.

- Маю дати пораду, - сказала Верданді, - контролюй свої емоції. Вони можуть тобі дорого коштувати.

Рей кивнула, коротко поклонилась та направилась до дверей. Але на цей раз  її затримала Скульд. Погляд її був сумним та наче затуманеним. Вона доторкнулась до щоки дівчини і у цей момент все тіло Рей пронизало смутком, болем, страхом, перехопило дихання, а вже у наступний момент спокоєм, вона відчула тепло.

- Що це було? – мало не задихнулась дівчина.

- Моє передбачення, - сказала Скульд, - тікай, Хагане Рей. Зараз саме час.

Рей вилетіла за двері і у той же момент відчула жар. Енергія Хару кликала її. Вона побігла по коридору і увірвалась у кімнату, у якій вже був Хару та Бастія, а ще там був Олександр Жар. Кинувши на нього лише один погляд, Рей стисла кулаки так сильно, що кісточки побіліли. Хлопець був живий, на ньому не було ніяких тілесних пошкоджень. Але він був виснажений, наче пережив десятки катувань. Він схуд, був дуже блідий, руки його були у синцях від голок, він навіть не реагував на присутність сторонніх у кімнаті.