Глава 15

Пробудження лисиці

Лютий
Швейцарія, Соацца

Коли Рей відкрила очі, за вікном була ніч. Повний місяць заливав сріблом поля за вікном, у місячному сяйві виблискував сніг. Рей підняла руку над собою, перевіряючи, наскільки її слухається власне тіло. Тіло слухалося насилу, але все ж таки підкорялось. Крізь пальці дівчина розглядала знайому стелю, на якій були намальовані крихітні сріблясті зорі. Тут все було таким, яким вона його полишила. Ліжко та стіл для письма білого кольору, велике дзеркало і білій рамі, шафа із книжками, пухнастий персиковий килим та такого ж кольору напівпрозорі фіранки. На столі лежали складені у невеличку коробку фарби та альбоми для малювання. Нічого не змінилось, лише запах.

Рей сіла на ліжку та озирнулась у пошуках  джерела нового аромату. Очі лисиці миттєво розгледіли у темряві безліч квітів. Наче кімната перетворилась на квітник синьої та білої гортензії. На всяк випадок дівчина ще раз заплющила і розплющила очі. Ні, квіти нікуди не ділись. Двері відчинились, на порозі стояла жінка, погляд її був розгубленим, наче у неї перехопило дихання. Русе волосся, великі виразні очі, округле слов’янське обличчя. Вони дивились одна на одну декілька секунд.

- Привіт, мамо, - лиш змогла вимовити Рей.

Жінка ніжно посміхнулась, підійшла і обійняла свою доньку. А потім заліпила запотиличника.

- За що!? – Рей аж підскочила на ліжку.

- Могла б частіше навідуватись!

- Мамо, я ж працюю! У Кіото!!! У Швейцарії всього один коридор! І він у Люцерні!

- Це не виправдання! От якби ти так хотіла!

- Маріє, що за крики?!

На порозі кімнати з’явився він. Його срібне волосся було зібране у хвіст, погляд сяючих у темряві очей зупинився на донці.

- Рей, - Хагане Якіхіро підійшов до ліжка, - як почуваєшся?

Ці незграбні батькові запитання.

- Я в нормі, тату, - кивнула Рей, - принаймні, я так відчуваю. Скажіть краще, який сьогодні день?

- Субота, - наївно відповіла мати.

- Тату? – Рей подивилась на Білого лиса.

- Двадцять восьме лютого, - відповів той, - завтра вже весна, моя місячна квіточка.

- Здуріти можна, - Рей схопилася за голову, - два місяці!

- Тебе привезли вже під дією снодійного гамсилгу, - сказав Якіхіро, - і те, що ти прокинулась, означає одне – та мерзенна тварюка повернулась у потік простору та часу.

Рей вскочила з ліжка, мало не збивши матір з ніг.

- Тату, що з Межею?! Олександр?.. Його повернули до Кіото? І де Йору?! Чому Альянс так вчинив? Поясни!

- Рей, заспокойся! – лис вхопив її за плечі і силою всадив назад на ліжко, - твоє тіло не встигає за твоєю свідомістю! Я все розповім, тільки заспокойся.

***

Рей просиділа у ванній години зо три. Батько розповів все. І про відсторонення від служби, і про те, що Оні оголосив війну Альянсу, і про те, що Межу пошкоджено. Про пошуки Творців, і навіть про те, що це безглузда справа. Старійшинами Альянсу було вирішено, що Рей лишатиметься під наглядом батька доти, доки вони самі її не викличуть. Якщо вона ослухається, їй загрожує повне позбавлення будь-яких повноважень ювеліра та члена Альянсу. За словами старійшини Гільдії Медиків,  Олександр знаходиться у Китаї, але хлопця ніхто не бачив з тих пір, як його перевели до Токіо, тож і підтвердити цю інформацію ніхто не міг. Кіріно Йору у парі із Такано Хару заступили на службу у тринадцяте відділення Кіото, як пара ювелірів.

Олександр. Рей відчувала порожнечу всередині. Відчуття того, що вона зрадила хлопця, не покидало її. Вона могла протистояти наказу, могла захистити його. Вона могла відправитись із ним. Тепер вона навіть не знала, де він, що з ним  як з ним обходяться. Чи могла вона тепер говорити про те, що буде його шукати? Чи має вона на це право зараз? І чи зможе дивитися йому в очі? Вона вдруге у житті відчувала таку відповідальність за чиєсь життя, наче вона була старшою сестрою, яка мала захищати молодших! Але Івону вона не захистила, не змогла. Тепер вона втратила будь-який зв'язок з Олександром. Чи захоче він взагалі її бачити?

А ще Йору був тут… Виявляється, гамсилг померла три дні тому. Два дні тому він навідався до Соацца та заставив всю кімнату гортензією. Він був впевнений, що його ніхто не засік. Але батько все бачив, все знав. Рей сховала червоні щоки у долоні і занурилась у теплу воду з головою. Не дивлячись на те, що будинок батьків був побудований у європейському стилі, ванна тут була величезна, у стилі японської купальні. Мама сказала, що це єдина частина будинку, яка була для батька дуже принциповою. Він вимагав свої лисячі купальні! Коли Рей була мала, вона також обожнювала їх велетенську ванну кімнату, тому і у кіотській квартирі ванна була велика. Зараз дівчина сиділа у купальні і думала. Волосся розлетілось по воді, шкіра трохи почервоніла, вуха та хвіст намокли та виглядали кумедно. Шрами та порізи на її тілі зовсім не прикрашали, але Рей не було за них соромно, ніколи. Та зараз вона чомусь прискіпливо розглядала їх та думала, що, можливо, могла б їх якось позбутися. Можливо, варто трохи підрівняти волосся? Воно вже було нижче стегон, може підрізати? Трошки. Чи по самі плечі. Рей вилізла з ванної та стала перед дзеркалом. У відображенні вона бачила струнку дівчину із вираженими ключицями, груди, стегна. Вона могла б стати моделлю, якби не стала вбивцею. Можливо, народись вона звичайною дівчиною, не ханйо від крові Білого лиса, то так би й склалось її життя. Ходила б до школи, вступила б до коледжу, закохалася, вийшла заміж, народила дитину. Так, як у звичайних людей. Але ж… але ж у світі звичайних людей немає Йору.