Глава 13

Дотик до правди

Грудень
Кіото, район Укьо

На Різдво у штабі завжди було тихо. А після того, як до Токійського штабу забрали Олександра, стало ще тихіше. Юнлань тихо і сама з собою бісилась через те, що у неї забрали можливість першій дослідити кров ханйо від крові диво-птаха, хоча, вона все ще вірила у обіцянку Олександра допустити її до досліджень першу. Бріджит та Сем періодично на кухні зітхали між собою, хлопця їм бракувало. Брідж частенько згадувала, як він смішно сприймав її кулінарні здібності. Дівчина не те щоб не вміла готувати, але усі її страви зазвичай зводились до яєшні зі смаженими ковбасками чи до сирних тостів.

Коли тільки було заявлено, що Олександра Жара переводять, дибки встав весь відділ №13. Проти були усі і, зізнатися чесно, мало не дійшло до бійки. Тринадцяті були готові захищати свого нового товариша із боєм. Але у той момент, коли бійка вже майже почалась, з’явився Бастія і зупинив це неподобство так, як він робив завжди: льодяним тоном нагадав, що накази зверху не обговорюються. Тож, бійку було відкладено і розпочато підготовку до прощальної вечірки для хлопця.

Рей на вечірку не з’явилась, що дуже засмутило хлопця. І щоб хоч якось розвіяти його, Сем не придумав нічого розумнішого, ніж додати у його колу трохи віскі. Незвиклого до алкоголю хлопця швидко розвезло, Олександр одразу ж повеселішав, а Сем отримав підсрачника від Бастії і запотиличника від Юнлань. Хоча, завдяки цьому, уся тринадцята група почула те, що не мала чути.

- Сприймає мене як дитину! – бубонів хлопець, - а самій-то скільки років?

- Емм… хлопче, їй 25, взагалі-то, - сказав Бастія.

- І щооо? – протягнув Олександр, - це взагалі не аргумент! Будь-який вік покоряється коханню!

- Що?! – в один голос вигукнули всі, навіть Нішида поперхнулась своїм вином.

- М… я… н-не дитина! – Олександр гикнув, окинув всіх своїм найепічнішим поглядом. Та відключився.

У кімнаті повисла напружена тиша. Усі мовчки переглядалися, доки першим не заговорив Бастія.

- Ми нічого не чули, - тихо промовив він.

- Нічого! – підтримав Сем.

- Нічогісінько, - кивнула Юнлань.

На ранок Олександр ледь оговтався, склав речі та поїхав разом із Хару та Міямурою. Хагане Рей так і не з’явилася. І до кінця листопада у штаб вона приходила лише для того, щоб здати звіт з патрулювання. І це не могло не хвилювати інших. Рей наче відкотилась у часі на той період, коли ще не знала Жара. Цю її поведінку знали всі. Так вона поводила себе ще тоді, коли тільки-но перевелась до тринадцятих. Вона не з ким не спілкувалась окрім Бастії, з яким була знайома ще з часів Лондонського інциденту. На питання відповідала односкладно чи взагалі кивками. Потім вона почала спілкуватися з Хару, але інших все ще не сприймала. Могла бути грубою чи уїдливою, а іноді була занадто прямолінійною. Але зараз вона майже не з ким не розмовляла. Коли до неї звертались – відповідала, але так, наче подумки була десь не тут. І вона зовсім не виглядала засмученою. Скоріш, задумливою. Наче вона складала якийсь складний пазл у себе у голові.

І от напередодні Різдва до штабу тринадцятих завітав кур’єр із токійського відділення. Рей у той час спокійно пила каву на кухні з Юнлань. Та щойно завершила зашивати поріз на її руці, що залишив якийсь дикий цутигумо, коли вона патрулювала вулиці. Коли робота курєра була завершена і секретарка проводила його до виходу, у холі їх наздогнала Бріджит із невеличкою коробочкою у блискучій обгортці.

- Стривай, Наокі! – вона вхопила його за плече, - можеш дещо передати Олександру? Від нього ніяких вістей, а я не хочу, щоб він думав, що ми просто про нього забули! Тому я підготувала до нього подарунок на Різдво!

Кур’єр декілька хвилин дивився на нею очима, повними нерозуміння. А потім, наче щось згадав, відвів погляд у бік.

- Я перепрошую, пані Вульф, але це неможливо.

- Що? Чому? – вигукнула Брідж.

- Ну… - кур’єр зам'явся.

- Так, мені теж цікаво – чому? – поряд стояла Рей, котра наче ожила.

- Хагане-сама… я… я не можу сказати! Ця інформація конфіденційна!

- Відповідай! – Хагане безцеремонно піднесла випущені пазурі до горла кур’єра.

- Мене звільнять!

- Чи вб’ють, - прошипіла дівчина.

- Якби ти був розумніше, - уїдливо додала Брідж, - мовчки б взяв пакунка та викинув би десь по дорозі. Ми б дізнались у будь-якому випадку, але хоч час би потягнув!

- Я рахую до ста, - пазурі Рей торкнулися шкіри чоловіка, - дев’яносто дев’ять вже було!

- Його перевезли! Три дні тому! Ханйо від крові диво-птаха більше немає у Токіо! – майже викрикнув Наокі.

- Куди?!

- Я не знаю! Клянуся, я не знаю!

На крики збіглися усі, хто був в штабі. Се6м і Юнлань, навіть Бастія, декілька рядових єгерів, секретарка.

- Хагане! – з другого поверху почувся голос Нішиди, - зайди до мене! НЕГАЙНО!

- Щасливчик, - вдарила кур’єра в плече Бріджит, - можеш повертатися до Токіо. Думаю, вона тебе дожене.