Глава 12

Токійський штаб

Листопад
Кіото, район Укьо

Норни народились у витоків всього світу. Вони були до тіні, до сонця, до міфології, релігій, богів. Вони були до Межі. Норни були древні, як сам світ. Три сестри, що визначали саму долю цього світу сидячи у коріння Іґґдрасілю. Урд тлумачила минуле, Верданді пояснювала теперішнє, Скульд – пророчила майбутнє. Невідомо як, але наразі три сестри-пророчиці знаходились у головному німецькому штабі Альянсу. І іноді від них можна було отримати корисну інформацію. У вересні Скульд передрікала «пандемію, що охопить весь світ та змінить  звичний хід речей». І нажаль, ні в кого не було приводів їй недовіряти.

Одразу ж після цієї заяви, до штаб-квартири тринадцятої опер-групи надійшов запит від токійського штабу. Вимагали переведення Олександра Жара до Токіо. Начебто, для того, щоб надати хлопцю більш надійний захист. І одразу ж запит було відхиллено, аргументуючи це тим, що у Японії немає ювеліра сильніше, за Рей Хагане. Після цього відбулась неприємна телефонна розмова між шефом Нішидою та шефом токійського відділення Ісао Нобу, під час якої Рей вихопила трубку і викинула її у вікно. Та навіть після цього спроби перевести Олександра до Токіо не припинились.

І тоді, неочікувано для всіх, Рей підписали усі документи, що свідчили про те, що вона взялась тренувати хлопця. Олександр мало не пищав від радості, усі інші були шоковані. І тільки Нішида розуміла, шо цими паперами вона відтягує час. Тепер, для відкликання хлопця від майстра потрібен офіційний запит із головного штабу Альянсу. І тим часом, поки вони цей запит організують, Рей дійсно почала тренувати Олександра.

 - Ми вляпались у якусь дуже неприємну історію, - говорила вона, - ти маєш вміти хоча б захистити себе. А якщо не захистити, то хоч час потягнути, доки тобі хтось прийде на допомогу.

Перший тиждень хлопець був схожий на один великий синець. Хагане була безжальна, не давала йому й шансу. Звісно, вона вважала, що має поводити себе як ворог. А ворог не буде чекати. Вони починали з рукопашного бою. Продовжували бій на тренувальних мечах для кендо, синаях. Олександр був побитий. Але за тиждень тренувань він не зміг навіть торкнутися дівчини. Хлопця це дуже чіпляло. Ні, навіть не так. Це сильно било по його гордості. Будемо відверті, весь світ йде у напрямку толерантності та рівноправ’я, у деяких країнах на чоловіка можуть подати до суду, якщо він запропонує піднести важкі речі жінці, його можуть звинуватити у сексизмі. Але в Україні фемінізм хоч і існує та жінки у більшості своїй все одно сприймаються як ніжні та тендітні створіння, котрі просто на генному рівні мають бути слабшими за чоловіків. А Олександра тричі на день гамселила до синього кольору дівчина, яка важила менше за нього майже в половину. Чия б гордість не постраждала?

Так продовжувалось до листопада. Десь на початку місяця хлопець все ще не міг торкнутися до Хагане, але вже міг заблокувати майже половину її ударів. Синців на ньому ставало все менше, погляд його ставав більш впевненим. А у штаб-квартирі тринадцятих всі почали помічати, як змінювався погляд Рей Хагане. Вона старалась. Дівчина, що віддавалась на сто відсотків лише у бійках проти тіньових, тепер була зацікавлена в успіхах хлопця. Вона не просто знущалась, Рей навчала. Демонструвала все наочно, змушувала хлопця до сьомого поту повторювати всі її рухи, стойки, удари. Тепер, коли вони відправлялись на патрулювання, Рей дозволяла хлопцю брати із собою зброю. І так як з мечем він все ще не був достатньо вправний, то у стрільбі досяг чималих успіхів за короткий проміжок часу. Адже стрільбі він почав тренуватися ще у вересні разом із Семом, а коли до цих тренувань долучилась і Рей Хагане, справа пішла значно швидше, адже тепер хлопець був більше вмотивований ніж будь-коли у своєму житті.

Здавалось, що відносини між майстром та учнем ставали дедалі кращими. Хагане більше не намагалась здихатись хлопця при найменшій нагоді, вона проводила з ним багато часу, розповідала йому цікаві випадки зі своїх завдань, відповідала на його запитання, на будь-які, навіть на самі дурнуваті. Під впливом Олександра Жара, Рей почала затримуватися у штабі. У вільні від патрулювання дні, вона сідала у гостьовій кімнаті чи на кухні зі всіма, випивала у компанії всіх тринадцятих. І хоч у цій компанії вона була мовчазна, але уважно слухала всі розповіді Сема чи Бріджит, відповідала на запитання Юнлань. Більше всіх спілкувалась вона з Бастією. Олександр помітив, що між цими двома якісь особливі відносини. Лише до Бастії Рей відносилася спокійно, як до «свого». До інших – все ще з обережністю. Це не могло не хвилювати хлопця, а його хвилювання не пройшли повз Бріджит.ей б

- Це нормально, Жар, - прошепотіла німка, - ми всі знаємо історію Рей. Ближче ніж Бастія ніхто не доторкався до її переживань, адже він був там. Те, що вона стала ближче до нас, це взагалі диво. І цього поки достатньо.

Олександр спостерігав. Якщо Рей пила алкоголь, то це було або сливове вино або світле пиво. У Японії вважається, що у розпиті алкоголю в компаніях народжується дружба. Тому вона не відмовлялась, коли тринадцяті пропонували їй приєднатися до них і пропустити келих-другий. А коли вони з Олександром патрулювали, вона ніколи не могла пройти повз вуличну кухню, де подають якісобу. Воно обожнювала саме якісобу зі свининою, ніколи не брала з телятиною чи куркою. І завжди просила подвійну порцію соусу. Їла вона з таким смаком, що навіть прикривала очі від задоволення, облизувала губи. Коли вона про щось серйозно замислювалась, вона підпирала щоку долонею. Коли її щось дратувало, вона трохи прикушувала нижню губу. А коли вона була зла, то брала метальні кинджали, спускалась у тренувальний бункер під штаб-квартирою та метала їх у цілі з такою силою, що іноді пробивала мішені наскрізь. А ще, коли вона відчувала небезпеку та була готова до бою, поряд із нею ставало дуже холодно.

З початку жовтня вони патрулювали вулиці з конкретною метою: знайти хоч якийсь натяк на розкол. Рей вчила не лише битися. Вона вчила відчувати Межу так, як це має вміти ханйо. І Олександр потроху починав бачити. Сяючих рибок, що пропливали у повітрі, маленьких напівпрозорих духів, крихітних та слабких тіньових, які тремтіли поряд із Рей Хагане. Він бачив і слід тіньових, який відшукувала Рей. Наче хижак, вона нападала на необережних тіньових, намагалась вивідати хоч якусь інформацію, але марно. Її червоні татуювання більше не лякали хлопця, не лякав і хвіст з вухами. Навіть те, якою вона ставала у бою з тіньовими, вже його не лякало. Одного разу він навіть наважився попросити доторкнутися до її вух. Рей сказала, що безглуздішого прохання ще не отримувала, але дозволила. Коли він торкнувся лисячих вух, вона ледь помітно здригнулась. Вони були теплі та приємні на дотик, м’які, пухнасті. Не дивлячись на свою крижану силу, Рей вся була тепла.