Глава 11

Пандемія

Вересень
Кіото, район Укьо

- Я, звичайно, перепрошую… Але ти що, навіжена?!

Олександр вперше побачив, як кричить Нішида Норіко. Шеф настільки оскаженіла, що по кабінетам поховались всі. Зі столу вона підхоплювала будь-що до чого могла дотягнутися та кидала у Рей. Та майстерно уникала усіх снарядів та намагалась пояснити, що сталось. Тут Олександр вперше побачив, як Хагане Рей виправдовується.

- Ти заморозила! Твоя Крижана пустеля вкрила льодом пів саду! Пів саду маєтку Тенгу! Разом із сімома служницями, двома покоївками, дев’ятьма охоронцями! І на додаток… вишенька на торті! Із главою клану та його дружиною! – кричала Нішида, - скажи мені, Хагане, ти здуріла?!

- Шеф, там така ситуація прикольна вийшла, - вивернувшись від чергової книжки, сказала Рей, - просто, ми трохи не зрозуміли одне одного, я там трохи посперечалась з однією із служниць, вона мене не пускала до Сайби.

- Ооооо… і правильно робила!!! – Норіко кинула у Хагане ручку, - тебе взагалі нікуди пускати неможна! Що нам тепер із цим робити?! От як я поясню це токійському відділенню?! А якщо доведеться пояснювати старійшинам?! Хагане, я тебе зараз вб’ю!

Тривало це вже декілька годин. Олександр мовчав. Рей з’явилась неочікувано. Розпатлана, з ідіотською посмішкою, дві велетенські лисиці тягнули на собі крилатого йокая. Про нього Нішиді Рей не сказала ні слова. Вони з Олександром відвезли його до дому Хагане. Там Рей промила його рани, перев’язала і вклала на ліжко. А двері кімнати заблокувала кригою. Про всяк випадок. Разом з Олександром Рей повернулась до штаб-квартири. До Нішиди інформація вже дійшла.

- Мало того, що ти перевернула там все догори дриґом! Ти ще й не дізналась нічого корисного! Тобто просто спаскудила нам і без того натягнуті відносини із кланом Тенгу!

- Та їх лідер один із стовпів пантеону! Які в нас із ними могли бути відносини?!

- Принаймні  вони хоч не нападали!!! – Нішида аж почервоніла, - о, творці, за що ти мені? Яке зло я зробила старійшинам, що вона направили тебе сюди до мене? Хагане… будь ласка, згинь і щоб я тебе тиждень не бачила. Поки не вичерпаю все те гімно, що полилось через тебе.

- Так точно, шеф, - кивнула Рей та обернулась до дверей.

У цей момент Норіко метнула у неї ще одну ручку, але Хагане її спіймала.

- Іди вже, чортівня ходяча, - махнула рукою Нішида.

***

Коли Рей пішла додому, а Олександра було відправлено до кімнати відпочивати, до кабінету Нішиди зайшла Юнлань. Вигляд у неї був смурний.

- Ви не сказали їй? – запитала вона.

- Ні, - заперечливо похитала головою Нішида, - не сказала. Ситуація із кланом Тенгу зовсім все перекрила.

- Ви ж розумієте, що все це дурня у зрівнянні із тим, що прийшло із головного штабу, - тихо промовила Юнлань, - скверна дійсно розповсюджуєтеся. А найстрашніше те, що ніхто не може знайти прогалину. Єгері усього Китаю прочісують усі доступні території, але… Нічого. Межа ціла. А скверна звідкись надходить.

- Альянс єгерів щось упускає, - Нішида відкинулась на спинку крісла, - ми всі щось упускаємо. Так не буває, що скверна пре, а прогалини немає. Вона є. І можливо, не в Китаї.

- Думаєте те, що ураження почались у Китаї – це лише обманний маневр?

- Думаю так. Я поділюсь своїми здогадками на наступному засіданні. Я вважаю, що потрібно задіяти єгерів не лише у Китаї, а й в усьому світі. Можливо, потік скверни якось переправляють до Китаю силами якоїсь нечисті, а ми просто не здогадуємося. Прогалина може бути де завгодно. В Африці чи Антарктиді, в Англії, Німеччині… ми не знаємо цього, але маємо перевірити, доки Межа не почала суттєво слабнути.

- А щодо хлопця? – обережно спитала медики.

- Я поки не готова дати тобі відповідь… якщо вони вимагатимуть, у нас немає підстав не підкорятися наказу старійшин.

- Ви ж розумієте, що з ним хочуть зробити!

- Так. Я розумію, - Нішида приклала пальця до губ, - ні слова Хагане. Я намагатимусь утримувати ситуацію так, як вона є зараз. Підтримаємо стабільність.

- Шеф, якщо ми не знайдемо розкол у Межі, скверна буде приливати все більше і більше. У історії людства скверна вже приймала форму чуми, війни, голоду… на цей раз вона приняла форму хвороби. Якщо ми не знайдемо розкол, буде оголошено всесвітню пандемію. Будь ласка, ви маєте донеси це до старійшин!

- Юн, - Норіко сумно всміхнулась, - мені б це хоча б токійському відділенню донести…

***

Йору прокинувся близько опівночі. За вікном було темно, лише мерехтіли вуличні вогні. На столику біля ліжка стояла тарілка із теплим рисом та тунцем. Рани були перев’язані, синці та подряпини оброблені ліками. Тіло нило та боліло, крила самі по собі зникали, коли у тенгу не лишалося сил. Але хлопець був впевнений – якби були крила, боліли б і вони. Насилу підвівшись, він оглядівся. Це була незнайома йому квартира. Кімната у якій він знаходився, швидше за все спальня,  була просторою, з високою стелею. Високі вікна, майже під стелю, меблів було не багато, але все підібрано зі смаком. Тут був вихід на балкон. За напівпрозорими шторами було видно, що на балконі хтось стоїть.