Глава 10

Спадкоємець клану Тенгу

Бути старшим сином глави клану – важко. Від тебе постійно щось очікують, а ти маєш цим очікуванням відповідати. Ти постійно під наглядом, ти постійно вчишся, тренуєшся. Про якісь хоча б натяки на нормальне дитинство взагалі можна не розраховувати. Кіріно Йору знав це чи не найкраще за будь-кого. І певний час він намагався відповідати усім вимогам батька та клану.

У нього був гідний приклад того, яким має бути лідер клану. Але нажаль, прикладом не був його батько. З раннього дитинства хлопець захоплювався Хагане Якіхіро, шостий стовп демонічного пантеону Японії та лідер клану кіцуне. Клан кіцуне був одним з наймогутніших кланів йокаїв у Японії. Клан Тенгу завжди був вірним клану Кіцуне, враховуючи перевагу у могутності. Тому Йору з батьком часто навідувалися до маєтку Хагане, коли він був маленьким.

Малий тенгу завжди із задоволенням слухав білого лиса. Йому подобалась його філософія. Хоча, батько завжди був невдоволений його поведінкою. Він казав, що колись великий Якіхіро був грізним воїном, якби він очолив армію йокаїв, вони б підкорили демонічні пантеони усього світу, а згодом стали б володарями навіть на сонячній стороні світу. Він був небезпечним йокаєм, котрий знищував людські поселення одним помахом пазурів і лишав позаду себе крижані пустелі окуті синім полум’ям. Але у цьому бісовому двадцять першому сторіччі йому зустрілась «ця жінка». І тепер величний воїн ніколи не стане таким, як був. Вона назавжди змінила його і вороття немає.

Йору не розумів батька. Він бісився кожного разу, коли вони поверталися до маєтку тенгу. Але тут завжди був старий глава клану, який осаджував свого сина, нагадуючи, що доки він живий, тенгу будуть вірні Якіхіро. Дід вважав, що «ця жінка» змінила його лишена краще. І якщо віками він був неприкаяним скаженим звіром, який не міг знайти собі місця у цьому світі і заповнював порожнечу у своєму серці кровопролиттям, то людська жінка подарувала йому сенс життя. Тепер Хагане Якіхіро був тим, ким мав стати завжди.

Клан Кіцуне був вірний лідеру та підтримав його. Багато дочірніх кланів також виказали повагу до виборі Якіхіро. На його бік стали клани Цуру, Окамі, Інугамі і, як здалося Йору, його рідний клан Тенгу також підтримав того, кому підкорявся віками. А от стовпи не могли цього допустити. У пантеоні почалися конфлікти, піднялось питання позбавити Якіхіро рангу стовпа. І Йору, спровокований батьком, почав думати, що ніщо не варте того, щоб Білий лис перестав бути стовпом. Але… потім він вперше побачив її.

Йому було дев’ять років, коли вони з дідом навідалися до маєтку лиса. Дід полишив Йору у кімнаті для гостей, а сам відправився на переговори до Якіхіро. На той час на маєток було скоєно вже сімнадцять нападів. Як казав дідусь, інші стовпи хочуть позбавити Якіхіро чогось дуже важливого, того, чого їм самим бракує. І вони рано чи пізно це зроблять. Їм не вистачає всього одного хитрого союзника. Тож, мета візиту старого тенгу була у обговоренні плану, як цього можна було б уникнути.

Спочатку Йору просто розглядав сад з вікна. Слива, вишня, гліцинія. Штучні пагорби, ставок, невеличний водоспад. Японські сади естетичні, лаконічні, адже японці вважають, що в природі не існує нічого некрасивого. Традиційні японські сади завжди подобалися Йору, адже в них так ідеально був показаний союз води, рослин та каменю. Такий сад був і у маєтку тенгу. Але він був значно меншим, не таким величним. Неочікувано на стежку викотився невеличкий різнокольоровий м’ячик, а за ним вибігла дівчинка.  У неї були маленькі пухнасті вушка, коротенький хвостик і волосся кольору попелу. У своєму розкішному кімоно вона спотикалась та мало не падала на рівному місці. Вона наздогнала м’ячик, підняла його та обернулась. Їх погляди вперше зустрілися. Мала лисиця не була ні йокаєм, ні людиною. Тенгу це відчув одразу ж. Варто йому було лише відкрити рота, щоб заговорити до неї, у садок одразу ж вибігло три няньки-кіцуне.

- Юна пані, - кликали вони, - не тікайте без дозволу! Ваша матуся хвилюється за вас!

- Вибачте, - насупившись, промовила мала.

- Ходімо, Якіхіро-доно чекає!

Його проводив їх поглядом. В цей час до гостьової кімнати зайшли дві служниці.

- На вас чекають! – промовили вони одночасно і повели хлопця за собою.

Маєток Кіцуне був величезним, набагато більшим, ніж у клану тенгу. Йору вели коридорами. Перед високими білими розсувними дверима на колінах сиділи дві руді кіцуне, вони відчинили двері та пропустили хлопчика у залу. Зала була витримана у класичному японському стилі. Підлога була вистелена татамі, на стінах був розпис. У кімнаті були лише декілька довірених слуг Якіхіро та старий тенгу Року. Сам білий лис сидів на підлозі, так як і всі. У білому кімоно, розписаному червоними та чорними візерунками. На руках та обличчі у нього були червоні татуювання. Великі загострені вуха та велетенський, дивовижний лисячий хвіст, на кінчику якого горіло сине полум’я. Поряд із ним сиділа жінка. Йору бачив ї вперше. Вона не була небаченою красунею, зовсім ні. У неї було звичайнісіньке русе волосся, котре їй зібрали у традиційну японську зачіску. Вона була худа, бліда. І пахла зовсім не так, як пахнуть йокаї. Це була людина, жінка, обрана самим Якіхіро. На ній було вишукане рожеве кімоно у квітках. Та Йору все намагався розгледіти, що ж у ній такого особливого. І сам не зрозумів, як не може відвести від неї погляд. Вона дивилася на малого тенгу ласкаво. У її погляді водночас можна було прочитати ніжність і рішучість, впертість і покору. Вона була наче… наче лисячий вогонь! Обпалювала, але була холодною, вела за собою і не давала подивитися на когось, окрім неї.