Глава 5

Чорні крила

Зранку Такано Хару попрощався зі всіма мешканцями штаб-квартири опер-групи №13 та відправився до Токайдо-сінкансен. Хоч тим, хто живе на Межі і доступні такі привілеї, як переміщення без транспорту, але мережа швидкісних залізничних ліній була одним із найнадійніших засобів пересування на між японськими містами.

Проводжали Хару всі. Вийшла навіть Нішида. Всі штатні єгері бажали успіхів на новому місті, Бріджит висіла у нього на шиї та нила, що він має лишитися. Сем мовчки потиснув руку, а Юнлань дала в дорогу декілька добре запакованих колб із своїми ліками, на всяк випадок. Із Хагане хлопець просто обмінявся теплими обіймами. Осторонь стояли лише Олександр і новий персонаж, котрий лише стримано кивнув Хару, коли той проходив повз.

Бастія Келлер був дуже загадковим персонажем. Виглядав він як аристократ. Блідий та високий, із світлим гладким волоссям, блакитними, майже крижаними очима, гоструватими рисами обличчя, виділеними вилицями. Від його погляду по шкірі пробігав мороз, говорив від тихо, але впевнено, чітко і мав одну характерну рису: кожного разу, як він стикався із чимось незнайомим або щось його дратувало, він поправляв свої прямокутні окуляри на переніссі двома пальцями – середнім та вказівним.

У штабі тринадцятої опер-групи він з’явився рано вранці, майже о шостій. На той час Олександр вже не спав. Хлопця розбудив підозрілий шум з першого поверху десь о п’ятій ранку. Це повернулися з патрулювання Хару та Рей. З їхнього вигляду можна було зробити висновки, що у них була дуже довга ніч, наповнена спогадами та душевними розмовами. У цей момент Жар навіть трохи позаздрив Хару. Адже судячи з того, що він дізнався від Юн та Бріджит, з моменту Лондонського інциденту ніхто не наблизився до Рей Хагане ближче, ніж Хару Такано. І хлопця це трохи бентежило. Рей Хагане завжди була для нього героїнею. Із того самого дня, коли він дізнався подробиці Лондонського інциденту. Так, її характер і поведінка зовсім не відповідали його очікуванням. Вона зовсім не була тією справжньою героїнею із фільмів та серіалів. Але, зізнатися, така вона хлопцеві навіть більше починала подобатися. Вона виявилася відвертою, зухвалою, нахабною і… реальною! У Рей Хагане не було того глянцю героїні із коміксів, вона не була ідеальною, наче намальованою. Навіть її шрами, котрі хлопець розгледів при сонячному світлі, були реальні, а не намальовані чиєюсь вмілою рукою. Але вона все ще була героїнею, котра рятує світ, оберігає Межу та людей від загроз із тіньового. І хлопця трохи злило те, що поряд із нею той хамовитий Хару. Саме такі емоції кольнули Олександра, коли він зранку побачив їх у холі.

От так заснути йому більше не вдалося. А десь близько шостої ранку з’явився він, Бастія Келлер. До воріт штабу під’їхав чорний блискучий автомобіль. Спочатку з нього вийшов водій та відкрив пасажирські двері, з який і вийшов Бастія. У ідеально відпрасованому діловому костюмі, але на сучасний лад без краватки, а сорочка була розстібнута на три верхні ґудзики. Ось він дійсно виглядав як із глянцю. Бездоганний стратег. Олександр дуже здивувався тому, що Бастія виглядав чи не молодше за Семюела, на вигляд йому було не більше двадцяти п’яти. Але він вже мав ранг Алмаз. Ранг, котрий стратег може отримати лише після тисячі бездоганно проведених операцій. Багато хто із Гільдії стратегів не може досягти цього і після 20 і 30 років служби. А тут – юнак!

Не дивлячись на те, що виглядав він дуже холодним та неемоційним, з ним радо віталися і позитивна Бріджит, і Сем. Навіть Юн виглянула зі свого скляного кабінету, щоб кивнути йому. Коли Бастію вперше представили Олександру, Келлер поправив окуляри двома пальцями і поглянув на хлопця поверх скла окулярів. Після цього він стримано кивнув, потиснув йому руку та відправився до себе у кабінет. І лише потім приєднався до інших, коли всі проводжали Хару. Коли Такано був відправлений до Токіо і машина з ним зникла із поля зору, у Нішиди пискнув телефон. Вона піднесла його до очей та зітхнула.

- Рей, вибачай, але поснідати не встигнеш. У нас виклик, район Кіта́, квартал Дайтокуджі, підозра на напад йокаїв.

- Дайтокуджі? – прищурилась дівчина, - там де розташований монастир Дайтоку? Зовсім вже знахабніли… Добре, лише перевірю, чи заправлений байк.

- Так, - кивнула Нішида, - і хлопця не забудь.

- Шеф, - благаюче подивилась на неї Рей.

- Хагане. Це не обговорюється.

- Тц… - дівчина метнула іскри в сторону Олександра, - так, курча, за мною.

Хлопець був настільки схвильований, шо навіть пропустив нове прізвисько. Він тут же побіг за дівчиною. Ангар із транспортом знаходився на задньому дворі, тут було декілька авто та пара приголомшливих мотоциклів. Олександр підійшов до одного з них, та не встих навіть простягнути руку, як почув голос Рей.

- Навіть не думай. Ти одним своїм поглядом його подряпаєш.

Вона стояла поряд з одним із байків. Чорно-червоний Harley-Davidson.

- Неймовірно! Це Bronx?! – вигукнув Олександр.

- Так, він самий, - кивнула дівчина, - здивована, що ти знаєш.

- Та це ж справжній звір! Ми на ньому поїдемо?

- Ага, авжеж, - закотила очі Рей, - Харлеї не облаштовані дитячими кріслами.

- Я не дитина! – знову нагадав Олександр.

- Та що ти кажеш, - Рей прямувала до автомобіля, що стояв у кінці паркінгу, - ти ледь школу закінчив.