РОЗДІЛ 22 СОНЯ "Подруга"

Скеровую «Пежо» у внутрішнє подвір’я за адміністративною будівлею суду, і вуаля! Моє звичне місце зайняте величезним білим позашляховиком. Нескладно здогадатись, кому неписані місцеві правила паркування.

— Спокійно, Софіє, спокійно, — говорю сама до себе, а бідолашне серце пропускає удар.
Всього через кілька хвилин я побачу проблему номер один — свого колишнього чоловіка, з яким доведеться працювати на одних квадратних метрах, спілкуватись і вдавати незнайомців.

— Ти доросла жінка, не смій показувати своє хвилювання.

Розвертаю дзеркало дальнього вигляду до себе, роздивляюсь, поправляю макіяж. Попри намір ігнорувати Яна, я прокинулась ні світ ні зоря, щоб навести ідеальний макіяж. Потім ще довго рилась в шафі, поки знайшла гідний варіант — вузенькі офісні штани та піджак у дрібну клітку. Образ підкреслила тонкою блузою та туфлями на високій шпильці. З останніми я переборщила. Виходити цілісінький день на таких підборах — випробовування для ніг, спини, самопочуття.

Справлюсь. Нехай бачить «незнайомець», що живу без нього.

Ірка у фоє зустрічає з величезним здивуванням на обличчі.

— Шатова? Привіт! Чого так рано приїхала? А розфуфирана яка! Вирішила…

— Іро, я нічого не вирішувала. А косметики наклала, бо синці і подряпини видно.

— Підбори і костюм також маскують подряпини?

— Ні, в загальному я ціла, — картинно проводжу руками від грудей до пояса. — Лише після ДТП я зрозуміла, наскільки життя річ вразлива і тендітна. Потрібно ним насолоджуватись і не псувати нерви проблемами.

— Правильно, — киває Ірка, хоч ніскілечки не вірить у мої щирі брехні. — Сонь, скажи по секрету.

Правда, що ти їхала в машині з коханцем нашої Феліксівни?

— Головне, що я вижила і прекрасно себе почуваю, — уникаю прямої відповіді. — Все, я погнала.

— Йди, йди! Шатов вже на місці.

— Знаю, зайняв моє місце у дворі.

— Доведеться поступитись, новий керівник все-таки.

— Можливо, — відмахуюсь від дівчини та йду до сходових маршів.

Поступилася б, якби Ян був тільки новим суддею, а не моїм колишнім чоловіком, який нічого не знає про спільну дочку.

Я не збираюсь танцювати під його дудку, чи його впливового батька. Щось занадто багато проблем через проблемних чоловіків.

На другому поверсі навпроти сходів знаходиться величезне панорамне вікно. Ранкове сонце зазирає яскравими променями, усміхається, сліпить. Опускаю очі, дивлюсь під ноги. Підіймаюсь елегантно. Я ж на підборах, у стильному костюмі, раз за останніх два роки.

— Доброго ранку, Шатова!

Я роззявляка! Роззявляка, яких зі свічкою в день не знайти. На останній сходинці я чую голос зовсім поруч. Знайомий, рідний, незабутній голос. Голос Яна. Від несподіванки спотикаюсь, зачіпляюсь за крихітний виступ і сторч головою лечу вперед. Господи! Відколи Шатов повернувся у місто, негаразди не дають видихнути.

Від ганебного падіння і можливості гепнутись на коліна перед його суддівською величністю у чорній мантії рятують сильні руки. Шатов підхоплює мене блискавично. А я дякую вищим силам, що у залі на другому поверсі відсутні камери відео спостереження, і охоронниця не бачить моменту, коли застигаю притисненою до грудей Яна.

— Привіт, Соню, — вітається, усміхаюся кутиками вуст.

Масивною поставою він затуляє ранкове сонце, натомість промінці обрамлюють його поголене обличчя, гострі вилиці, русяве волосся злегка зачесана набік. У ньому все рідне, як п’ять років тому. Близьке, що зараз належить іншій жінці.

У легені вривається аромат парфумів, приправлених бальзамом після гоління. Шкіра навпроти гладенька, так і хочеться торкнутись подушечками пальців, відчути ніжність поцілунку, за яким так сильно скучила.

Не таку я уявляла першу робочу зустріч, не так себе налаштовувала три останні дні. Не так…

— Е.. Доброго ранку, Яне Сергійовичу. Дякую! — кривлюсь у відповідь. — Та не варто міцно обіймати. Не забувайте про наречену.

Ведмежі обійми розмикаються, даючи волю.

Я йду від колишнього, на ходу поправляю розпущене підкручене волосся, а в самої серце готове вилетіти з грудей. Б’юсь об заклад, у Яна серце теж гупає. Стискаю і розтискаю долоню, яка пам’ятає його стукіт під собою.

Жінка всередині хоче озирнутись і переконатись, що колишній проводжає поглядом. Поглядом чоловіка, якому до дрижаків подобається дівчина. Тихо усміхнувшись, ховаюсь у приймальні. На дверях висить стара табличка з прізвищем Феліксівни, як судді, і моїм, як секретаря судового засідання. Може змінити? Так! Стоп, Шатова! Занадто багато змін з першого дня спільної роботи. Ще вночі ти клялась ігнорувати Яна, вдавати чужих, дотримуватись професійного етикету та субординації.
Розкладаю на столі речі. За час моєї відсутності Надька поралась ніби повноправна господиня. Навіть фото своє з відпочинку притягнула. Батьки у дівчини заможні, допомагають фінансово, тільки клепок малувато, щоб підійматись по кар’єрній драбині. Шпурляю її фоторамку у шухляду, переставляю канцелярію зліва направо, і першою чергою ставлю улюблені шпалери на комп’ютері — фото бунгало на екзотичному острові. Моя мрія. Колись все наше жіноче царство відправиться у незабутню мандрівку, поїдемо разом: я, мама, сестра, дівчатка.