РОЗДІЛ 18 ЯН "її улюблені ромашки"

«Добрий день! Яне Сергійовичу, Ваш секретар Софія Шатова від сьогодні на лікарняному. Потрапила в ДТП, лежить в обласній лікарні. З Вами працюватиме...».

Решта слів втрачає значення. Я не читаю, хто і що… Очі повертаються на початок тексту, де чітко прописано про Соню.

Вона потрапила в ДТП.

Жива?

Добре!

А в якому стані?

Всередині все обривається і підіймається знову до горла.

— Соня…

Зриваюсь на ноги, продовжуючи дивитись у блакитний екран.

— Яне, ти щось сказав? — обертається на мене Марта, відірвавшись від улюбленого заняття — роздивляння свого обличчя у дзеркалі.

— Мені треба їхати, — відповідаю неохоче. Внутрішній голос кричить бігти і то негайно.

— Що сталось? — проводжає мене переляканим поглядом.

— Дрібниці, я розберусь.

— Знову Сергій Валентинович пхає палки в колеса?

— Мг…

По інерції хапаю ключі від машини, куртку, гаманець. У скронях пульсує тільки одне бажання: якомога швидше приїхати в обласну лікарню та особисто переконатись, що з нею все гаразд. І чхати я хотів на минуле. І байдуже, що у мене наречена, а вона…

Вона красива. Таких жінок не відпускають, таких жінок варто носити на руках і берегти як зіницю ока. Я зробив величезну помилку майже шість років тому. Не вберіг її від спокуси перед іншим…

Березень. Холод дикий. Вітер за вікном так виє, що мимоволі кидаєш погляд на скло і думаєш: ця пронизлива погода вже дратує, хочеться сонця і лагідного тепла. Двірники не припиняють працювати, стирають рясну мжичку, яка падає і падає з сірого похмурого неба.

Батько телефонує раз за разом. Перший раз не відповідаю, другий — збиваю. У нас складні стосунки, завжди такими були, а сьогодні вранці вони досягли апогею. Тато почав ранок з неприємної розмови: моя дружна, моя кохана зіронька зраджує, знайшла спортсмена-альфонса і витрачає на нього сімейні гроші Шатових. О, татко не скупився на яскраві компліменти в адресу ненависної невістки. Злидарка, шахрайка, повія. І перелік далеко не весь. Я поїхав в університет, пари були до обіду, а зараз повертаюсь, щоб підготуватись до приїзду Софії. У моїх планах романтична вечеря. Я люблю готувати для коханої. Дивлюсь на розкішний букет її улюблених білих польових ромашок, і серце мліє в передчутті.

Тато продовжує напосідати. Доводиться ковзнути пальцем по сенсорній зеленій кнопці.

— Якщо я телефоную, то справа нагальна, — карбує сталевим голосом. Складається враження, що я — негативний подразник його суддівської величності. — Де ти?

— Їду додому.

— Твоя знаєш де?

— У Софії ще дві пари, — відповідаю. Усередині зароджується погане передчуття.

— Чудово! Поговоримо як батько і син до її повернення. Хоча, навряд після розмови ти захочеш, щоб ця повія поверталась у наш дім.

— Тату, будь ласка, припини. Софія — моя дружина. Своїми докорами ти ризикуєш втратити мене, моє терпіння не безрозмірне.

— Дурень! — горланить та вибиває він.

Неприємний осад щипає нутрощі, у голові погрозливий тон батька повторює сказані слова раз за разом.

Втискаю педаль газу, машину несе, зустрічні автомобілі сигналять. Чхати. Сталось щось погане, щось, чого боюся понад усе.

З букетом ромашок заходжу в будинок, який ретельно оберігає посилена охорона. Сьогодні за наказом тата фірма надіслала два додаткових екіпажі.

Батька застаю у вітальні. Він чекає на мене, розмістившись у зручному шкіряному дивані та закинувши ногу на ногу. Крижаний погляд сканує до кісток, трохи довше затримується на квітах, й іронічна усмішка виникає на тонких безкровних губах.

— От бовдура виховав, — говорить стиха, але так, щоб почув.

— Ти не виправний.

Не зважаючи на нього, беру курс на кухню.

— Стій, — зупиняє. — Поглянь сюди, — пальцем підсуває чорну теку по столі.

Чорна тека… Вона як чорна діра безслідно затягує почуття у невідомість.

— Сміливіше, — підганяє. — Ти повинен сам це побачити.

— Не хочу.

— Будь чоловіком! Хоч раз будь!

Тато зривається на ноги, одночасно хапаючи теку, з якої вилітають фотографії. Їх багато…

Великі і малі, але всі зроблені професіоналом, знавцем детективної справи.

Моя Софія в обіймах якогось красунчика- мачо. Такі зазвичай бігають за дорослими жінками, живуть їхнім коштом, продають себе. Альфонс.

Завмираю на світлинах широко розкритими очима, вони печуть від сухості, а в мене немає сил кліпнути.

Не вірю.

Моя Соня.

Букет падає. Я опускаюсь на коліна і судомно роздивляюсь розкидані фото, намагаючись знайти докази фотошопа.

Даремно. Оригінали… Вона з ним…Коханці.