РОЗДІЛ 16 СОФІЯ "Поїздка і новий друг"

Мені не щастить з вокзалу. Автобус в обласний центр відправляється прямісінького з-під мого носа. Залишається тільки помахати рукою і чекати добрячу годину до наступного.

Не знаходжу кращого варіанту, як вийти «галасувати» на дорогу міждержавного значення і спиняти попутний транспорт.

Величезний пакет з пишною сукнею не додає оптимізму. Вересневе сонце підіймається все вище, даруючи неприємне відчуття спеки.

Коли вже планую повернутись додому, поруч зупиняється дорога спортивна машина красивого сріблястого кольору. Несміливо дивлюсь на показне авто і в голові прокручуються всі знайомі фільми жахів. Озираюсь. «Галасую» тільки я.

Водій дає назад, рівняється, опускає затемнене скло — і в проймі показується голова не кого іншого, а Тараса, утриманця пристаркуватої Аліси Феліксівни. Хлопець з голівудською усмішкою поправляє сонцезахисні окуляри і звертається:

— Привіт, красне! У місто зібралась? Сідай підкину.

Вагаюсь, пригадавши вчорашні липкі погляди пещеного альфонса. Хтозна, що у нього в голові?

— Боїшся? — знімає окуляри. — Даремно! Я красивих і розумних дівчат не їм. Сідай сміливо.

Поки я не заперечила, сам виходить з автівки, забирає пакет, ставить його у багажник, а потім відкриває перед мною дверцята.

Видихнувши, погоджуюсь на пропозицію. Ну, врешті-решт нічого не станеться, якщо знайомий знайомої підвезе.

У машині прохолодно, увімкнений кондиціонер та пахне дорогими парфумами. Хлопець стишує музику і плавно вивертає авто у загальний потік транспорту. Під шалений рев двигуна ми набираємо швидкість.

— Прокатаю з вітерцем, — хизується білими зубами Тарас.

У нього все ідеально: від тренованих м’язів до сучасного гаджета на зап’ястку. Про себе відмічаю на хлопцеві яскраве червоне поло та вузькі темно-сині джинси. Гарний образ. І не скажеш, що альфонс. Цікаво, скількох дам він обкрутив навколо пальця заради розкішного життя чужим рахунком? Хто чим може, тим і заробляє.

Я знову зітхаю.

— Що так важко? Тільки не говори, що голова болить після вчорашнього. Ти майже нічого не пила і дуже рано втекла з бенкету. Думав, запросити на ще один танець, а ти покинула свято як справжня Попелюшка — під бій курантів.

— Випадково сукню забруднила, тому довелось йти, не попрощавшись.

— Ти була неймовірною, — дарує комплімент, який звучить по-щирому.

— Дякую. Я не так часто вибираюсь кудись.

— А даремно. Таку красу не варто ховати в чотирьох стінах. До речі, я знаю один класний клуб в місті, куди пускають по спеціальних перепустках. Знайомий якраз підкинув два білети, — з цими словами Тарас дістає з бардачка два яскравих буклети і наче ненароком торкається кісточками мого коліна.

Невинний жест умілих рук діє як електричний струм. Підтискаю ноги імпульсивно.

Хлопець лукаво усміхається, кладе білети на ноги.

— Клуб «Румба» розташований у самісінькому центрі.

— Танцювальна студія? — запитую, роздивляючись рекламки.

На буклетах зображено танцювальну пару, золотистими буквами виділено назву школи.

Тарас вибухає реготом, впіймавши у моєму голосі неприховані нотки розчарування.

— А ти сподівалась піти у закритий клуб для дорослих? Боюсь, твоя дитяча психіка не витримає подібного навантаження.

— Та ну тебе, — ображено б’ю хлопця листівками по плечі. — Розвів, як маленьку.

— Не перебільшуй, ти давно не маленька. То як щодо хлопця? Зустрічаєшся з кимось?

Відвертаюсь до вікна, за яким на швидкості мелькають дерева. Тарас не шкодує машини. Втискає педаль газу до максимуму.

— Ні, у мене нікого немає, — нарешті знаходжу сили відповісти.

— Нерозділене кохання?

— Швидкий шлюб і дві смужки на тесті.

На диво, Тарас викликає довіру, у ньому я бачу рідну душу, яка також метається, розчарувавшись в почуттях.

— Шкода, що твій колишній чоловік виявився справжнім кретином. Ти наче нормальна дівчина. З тобою приємно поговорити, навіть просто помовчати.

— Я сама виховую доньку і племінницю. Моя сестра поїхала за кордон і зникла безвісти.

Не розумію, чому ділюсь особистим з малознайомою людиною, тим паче пікапером, який зустрічається зі старою Алісою Феліксівною. Запитую:

— Можна відвертість на відвертість? Чому ведеш такий спосіб життя? Невже не краще влаштуватись на нормальну роботу? Самому себе забезпечувати, як справній дорослий чоловік?

Тарас гірко усміхається. На відвертість він не налаштований.

— Питань багато, відповідей мало, — промовляє, натякнувши на небажання продовжувати тему його пікаперства. Не дозрів. Або його життєві ляпаси ще яскравіші за мої. — То як щодо танців? Сходимо на безкоштовний пробний урок?

— Боюсь, мій активний графік життя не готовий поступитись невинним слабостям. Тому доведеться тобі шукати іншу партнерку.