РОЗДІЛ 13 СОФІЯ "Нова подруга"

Я готова прибити Феліксівну за дурнувату ідею посадити мене поруч з Шатовим. Тут збіг виключений, стара пронира вирішила зіграти на випередження і перевірити, чи справді ми не колишні чоловік та дружина.

— Ти не одружена? — перебирає мої пальці Тарас. — Красива, незалежна і така самотня… — солодко нашіптує на вухо. Його делікатний глибокий голос пробуджує всередині жінку. Професіонал. Стовідсотковий пікапер.

— Застала чоловіка з коханкою…

— Я б такій красуні ніколи не зрадив.

— Вбила його і кинула в річку.

— Дівчина з гумором — рідкість.

— А я не жартую.

Тарас тримає мене за повну ідіотку, і його ігри на очах у Аліски можуть закінчитись скандалом. Лише сварки не вистачало на сьогоднішній вечір!

Силою скидаю з талії чіпку чоловічу руку та кидаюсь до виходу. Краще надворі почекаю, поки закінчиться танцювальна перерва і гості розсядуться за столи.

Вересневий вечір огортає плечі прохолодою, вкриваючи оголену шкіру дрібними сиротами. Роблю кілька глибоких вдихів, намагаючись вгамувати емоції та повернути обличчю невимушений вираз.

Ніхто не повинен бачити моїх справжніх переживань, особливо Шатов.

Може випити кави?

Від дороги «Леон» має невеличку кав’ярню, де за крихітним столом можна сховатись від світу. Та варто звернути до воріт, як позаду чую стукання жіночих підборів.

— Софіє, зачекайте, будь ласка.

Від несподіванки серце падає у п’яти. Марта? Що у біса потрібно? Повільно озираюсь, натикаючись на крижаний погляд величезних очей інстаграмної красуні. Навіть у напівтемряві вони палахкотять ненавистю. Отже, знає про мене, або здогадується.

— Я хочу кави. Не підкажете, де випити.

— З протилежного боку є невеличка кав’ярня, там готують доволі непогано.

— Ви теж зібрались побалувати себе напоєм? Ходімо разом. А то темно, страшно.

Страшно знаходить поруч з новоспеченою пасією колишнього чоловіка, яка, не соромлячись, роздивляється тебе при всіх. Інстинкти самозбереження кричать тікати від улесливої стерви з гнилим нутром.

Та вона підхоплює під лікоть і тягне до дороги.

— Гарний бенкет, правда? Феліксівна молодець, що організувала пишні проводи на пенсію. Уявити складно: людина все життя пропрацювала на одній посаді! До речі, а ви давно працюєте в судді? Звідси родом?

Хитра, підступна. Вирішила промацати ґрунт, щоб знати, до чого готуватись, чи де боляче вдарити.

— У мене мало стажу, тож про пенсію рано мріяти, — уникаю прямої відповіді.

— Софіє, мабуть, ви вчились на юридичному?

— Так, я вчилась на юридичному.

— А у якому, якщо не секрет? Я планую поступати на наступний рік на другу вищу.

На щастя, ми заходимо у кав’ярню і Марта на хвилину вмовкає з питаннями. Я шкодую за свою безхребетність. Треба було позбутись настири.

Замовляю каву з молоком, дівчина Шатова — каву без нічого.

— Я на дієті, — відмахується тендітною ручкою. — Весільна сукня вже в дорозі з Парижа, її шили за моїми мірками, тож доводиться тримати форму.

— Впевнена, ви будете красунею.

— Пропоную перейти на «ти». У місті я не маю жодних знайомих і буду рада нашій дружбі.

Солодкий голос кардинально різниться з гостротою в очах, з ревністю у серці. Ми не віримо одна одній. І ніколи не станемо подругами. Натомість приязно усміхаюсь:

— Я не проти. Смачного! — підношу злегка чашку.

— За початок дружби, — розтягує губи в усмішці Марта та підносить свою чашку догори. Легенько цокаємось.

— Подобається у нас? — цікавлюсь для годиться.

— Я не встигла все роздивитись. Поки з Яном облаштувались, поки скупились необхідним, поки… Ох, Ян так хоче дітей. Замучив мене, — дзвінко сміється дівчина.

Зміюка. Б’є боляче, навідмаш. Серце стискається грудкою, тріпоче.

— Діти — це чудово.

— А у тебе є чоловік, діти? Бачу без обручки, та й сама прийшла на свято.

— Я вдова, — прикушую губу. Господи прости, однак Шатов сам винен.

— Вибач, — очі Марти наповнюються розгубленістю. — Мені так шкода.

— Я змирилась.

Кого обманюю? За останніх п’ять років я не відкрилась жодному чоловікові. Ян витріпав всю душу і досі там сидить.

— Може, після роботи сходимо разом кудись? Покажеш, що у вас цікавого.

— Навряд вдасться найближчим часом. Феліксівна вийшла на пенсію швидко і в мене назбиралось чимало хвостів, які необхідно підігнати. Доведеться роботу брати додому.

— У такі моменти я сама собі заздрю, що ніде не працюю. А ще маю неймовірного нареченого. Правда, мій Ян харизматичний чоловік?

Мій Ян…

Мій Ян…