РОЗДІЛ 3 СОНЯ "Наречена"

У вбиральні хлюпаю холодною водою в обличчя. Двері закриті, тож маю час вгамувати шалене серцебиття та привести думки до ладу. Майже шість років втрачають своє значення, я знову сам на сам з Шатовими. Хоч приїхав лише Ян, та згадка про його батька штовхає до шаленого вчинку: забрати дітей і тікати світ за очі.

Діти…

Б’ю долонями по кишенях. Трясця, я забула гаджет на столі.

Якщо телефон засвітиться контактом Ані, на екрані вискочить фото дівчинки, як дві краплинки схожої на тата.

— Аня, — шепочу пересохлими губами. Забувши про обережність, натискаю на дверну ручку.

У холі розмова. Напружений мозок одразу розпізнає до болю знайомий голос з минулого. Його голос… Людини, яка була всім світом і стала ненавистю всього життя… Голос Яна…

— Через два дні зустрінемось. Сподіваюсь, пропустите, не перевіряючи документи, — жартує з Іркою, працівницею судової охорони. А моє серце мліє, розтікається калюжкою, кров кипить. Я вірю і не вірю, що всього за двадцять метрів стоїть коханий, колишній коханий і батько моєї дочки.

— Любий, зачекай на мене.

Разом із солодким, приправленим томливою ніжністю жіночим голосочком, холом летить стукіт височенних підборів. Мов злодій, роздивляюсь у шпарину витончений силует худорлявої блондинки з пишним, до попереку, білим волоссям. Дівчина елегантно крокує у вузькій червоній сукні, більше підхожій для вечірки, ніж відвідування солідної державної установи. Її чорні капронові колготи з виразною смужкою по щиколотці виглядаюся до біса сексуально. Хоч я не бачу обличчя нової пасії Яна, та впевнена: вона справжня інстаграмна красуня. До пари йому, моєму колишньому чоловікові.
Дівчина підходить до Шатова, вкладає руку у його простягнуту долоню, ніжно усміхається.

Чи змінився Ян?

Я бачу лише його широку спину, його дорогий темно-сірий костюм, коротко стрижену русяву потилицю, його ауру, яка колись огортала мене спокоєм, затишком, коханням.

Минуло. Пройшло. Нам більше не бути удвох. У Яна — наречена, у мене — наша дитина, про яку він не повинен дізнатись.

Коротко попрощавшись, пара виходить з приміщення суду. Як тільки вони зникають за дверима, Ірка пліткує з іншим колегою.

Я не хочу нічого чути. У скронях пульсує, у грудях болить образа. Попри болюче розлучення Шатов зумів стати щасливим.

А я?

Ні, я не жалію, що поклала свою молодість у жертву дитинству Ані. Роки тому я зробила все правильно, подарувавши життя своїй квіточці. Просто самотніми вечорами так хочеться надійного чоловічого плеча поруч, у буденній рутині — підтримки і доброго слова. Я сама, все сама, включаючи відповідальність за племінницю.

Прислоняють до холодної кахельної стіни, прикриваю повіки. Як жити далі? Як працювати з Яном? Як не збожеволіти від дикої ревності до довгоногої нареченої?

Звільнитись? Не вихід, бо нову роботу я швидко не знайду, а залишитись з двома малими дівчатками на шиї у мами-медсестри трохи страшнувато. Найкращим варіантом залишається вдавати незнайомців, ігнорувати один одного та обходитись виключно робочими розмовами.

Серце стукотить в грудях, обзиваючи мене наївною дурепою. Воно ж перше зрадить, викаже мої справжні почуття до Шатова.

Роками я намагалась притупити зрадливе кохання в грудях, говорила собі, що лише страждатиму, знову і знову переварюючи в голові минуле, наші щасливі моменти, усмішки, обійми, поцілунки. Твердила, що треба забути, спробувати знайти іншого чоловіка, який стане прекрасним батьком для моєї Ані та надійно опорою для мене.

Однак за роботою на особисте я не знайшла часу. Робота… На думку мами, причина не в роботі, а в моєму ставленні до протилежної статті. Я однолюб.

Ховатися далі немає сенсу. Так-сяк поправивши волосся та обмочивши руки під краном, виходжу з вбиральні. Запримітивши мене, Ірка енергійно махає рукою, запрошує підійти обговорити новину номер один. Ох! Менше всього хочеться спілкуватись на тему колишнього чоловіка.

— Бачила? — цікавиться сорокарічна охоронниця. У її вузьких сірих очах блищать вогники азарту, жінку так і розривають емоції від кадрових змін у нашому колективі.

— Кого? — зумисне суплюсь, щоб подразнити її.

— Ну, Соню, даєш! На місце Аліски прислали нового суддю, твого безпосереднього керівника. Тільки-но приходив знайомитись з головою суду. Гарний який! Вихований, інтелігентний, приємний, ввічливий. Не чоловік, а мрія. Щоправда, у нього є наречена. Теж дуже гарна. Вони просто ідеальна пара.

Ірка тараторить, а в мене підлога пливе з-під ніг. Колегу не переслухати.

— Зовнішність оманлива. Можливо, він тільки з вигляду позитивний, — намагаюсь присадити возвеличення Яна.

— Ой, — відмахується Іра. — Не говори дурниць. Такий чоловік не може бути черствим грубіяном.

— Наприклад Алісці він зовсім не сподобався.

— Ще б пак, він її місце займає! Аліска з тих, хто на винос, а тут поперли стару гримзу.

— Ну, не знаю. Мені з нею добре працювалось. Феліксівна завжди закривала очі на нескінченні відпрошування, запізнення, хвороби дівчаток.

— Схоже, халява увірветься, — сумно кривиться Ірина, вклавши руки в штани.