12

Міра.

Усе, що я знала про цей світ, я знала з книжок. Звичайно, мама багато чого мені розповіла, багато чого вклала, але мама була поруч, коли я була ще дитиною і деяка інформація була мені просто не за віком. Ось її-то мені й доводилося вишукувати на сторінках романів.

Спочатку я тягала книжки з бібліотеки додому, але після того, як одного разу Марк демонстративно спалив у каміні одну з моїх улюблених книжок, і мені довелося платити за неї зі своїх кишенькових грошей, я вирішила, що безпечніше читати, не виходячи з книжкової обителі, і стала дедалі частіше зникати в читальному залі. Там я знайшла свій притулок і віддушину, в особливо важкі дні, коли ні вдома, ні в школі не було спокою, я, прогулюючи уроки або затримуючись після, ховалася в бібліотеці. І читала. Запоєм.

Саме там, в одному з романів я дізналася значення слова ревнощі.

Драма на тлі ревнощів у тій книжці була дуже глибокою й емоційною, напевно, тому я так добре й запам'ятала.

Тому так легко й відтворила в пам'яті значення слова, почувши його позавчора з вуст Луки.

- Знаєш, на що це схоже, Марку? - На ревнощі. - Голос Луки звучав приглушено через щільно зачинені двері, і за власними гучними схлипами я могла просто не почути. Затамувавши подих, я притулилася вухом до дверей. Навіть сльози на обличчі вмить висохли. Та ні. Ну що за маячня? Точно почулося...

Однак голос зазвучав знову, цього разу чіткіше й жорсткіше.

- Ти поводишся як жалюгідний, ревнивий дурень. - Викарбував Лука.

Я відскочила від дверей, ніби вони мене обпекли. Притиснула руки до рота і, вирячивши очі, втупилася в порожнечу своєї маленької кімнати розфокусованим поглядом. Спочатку мені начебто стало погано, навіть кімната захиталася, а потім раптом різко прояснилося. Наче пазл у моїй голові збігся, або якась збита шестерня стала на місце.

Ревнощі, ревнощі, ревнощі, - застукало в голові набатом. Набридливо так, нав'язливо. Образи, спогади, погляди, слова, деталі віялом закружляли перед очима, і в кожному з них, у кожному я побачила відображення цього слова. Яскравого. Зрозумілого. Живого. Пульсуючого.

Якесь дивне, млосне, неприємне і водночас солодке почуття підступило до серця, обволокло його, змушуючи внутрішньо затріпотіти. Перед очима спливло обличчя Марка, і плечі мої обсипало мурашками. Кожна сутичка, кожне образливе слово, кожен незрозумілий погляд, кожен епізод останніх днів тепер побачився мені під іншим кутом. І від чіткості і ясності, що кожен його вчинок був продиктований ревнощами, захопило подих.

Марк мене ревнує! Він абсолютно точно ревнує мене до Кості!

Це все пояснювало. І те, навіщо він стежив за мною, і те, чому ображав мене перед своїм батьком, і те, чому злився.  Усе тепер стало на свої місця.

Він поводиться так після того, як побачив мене з Костею. Марк ревнує!

Чи передбачали його ревнощі наявність якихось симпатій, я не знала, але незважаючи на це, радість захопила мене з головою. Півночі я не могла заснути, і весь наступний день ні на чому не могла сфокусуватися. Раз у раз поглядала на Марка, намагаючись вигледіти в ньому щось, намагаючись викрити його в лицемірстві, вичікуючи і сподіваючись, що він ось-ось зірветься. Але, він, здається, зумів стабілізувати свої емоції, і тепер знову демонстрував крижану витримку і байдужість.

Я ж робила абсолютно протилежне.

Така дурепа! Безмозка, імпульсивна ідіотка!

Хотілося заліпити собі ляпаса. Гарненько відшмагати себе по щоках. Ну ось чим я думала, коли витрачала половину своїх заощаджень на косметику? Та в мене в житті не було нічого подібного. І я ніколи не потребувала всіх цих речей. То що змінилося? Який чорт мене смикнув?

Через свої дурні пориви незрозуміло навіщо мати кращий вигляд, ніж я є, я витратила велику для мене суму, і тепер мені ґрунтовно не вистачало грошей на квиток. Сьогодні мені вдалося вирватися на вокзал і все дізнатися.

Мені вистачало, до вчора у мене була потрібна сума, все б вийшло. Через два дні в цей самий час я б уже їхала в автобусі до свого рідного міста, все сходилося ідеально - Лука сказав, що їде післязавтра. Але ж ні! Мене ніби підмінили після тієї підслуханої розмови. Наче хтось інший у мене вселився, і думки про поїздку наче випарувалися. Наче я геть втратила орієнтири. У секунду отупіла.

Дурепа! Така дурепа...

Злість крила, стукала у скронях і пульсувала у венах, як жива, поки я швидко крокувала додому зі школи, лаючи себе на чому світ стоїть, і, хаотично міркуючи, намагалася придумати, де б швиденько добути потрібну суму.

Була ідея взяти в борг у Кості - він, звісно, мені не став ні другом, ні приятелем, але ні з ким іншим я більше не спілкувалася. Я насилу відшукала його після уроків, дочекалася закінчення його тренування, і, начепивши на обличчя милу посмішку, підійшла до Кості. Я чомусь була впевнена, що він мені не відмовить, адже я нібито йому подобаюся, сам говорив. Та й сума ця тільки для мене непідйомний вантаж, для нього ж - сущі копійки. Однак Костя, побачивши мене, повівся несподівано дивно: очі витріщив і ледь не відстрибнув, як від прокаженої. Засмикнувся, головою закрутив, озираючись на всі боки. І мало не заїкаючись, швидко проговорив, що він дуже зайнятий, йому ніколи зі мною говорити, він не хоче, та й узагалі нам краще більше не спілкуватися.