10

Марк.

Легені горіли, а м'язи я вже й зовсім не відчував, але проклятий трекер ніяк не бажав відображати позначку в десять кілометрів.

Вісім. Вісім із половиною. Майже дев'ять. І я не витримав, зупинився, упершись долонями в коліна, зігнувся навпіл, намагаючись вирівняти свистяче дихання. Мало не завалився просто на пісок, ледь утримався на ногах: не можна сідати, лягати, відпочивати - потім не змушу себе піднятися. Позначку в десять треба взяти, інакше завтра буде п'ятнадцять, двадцять, а то й більше.

Такі вже в мого батька методи виховання. Фізичні зусилля, - надривні, на межі, - на його думку, допомагають позбутися емоцій, повернути тверезість розуму і контроль над своїм життям. Ну і заодно є своєрідним покаранням. Інших способів він не практикував.

Ідіотський метод. Абсолютно ідіотський. Та й не допомагав він: злість не відступала, немов бігла поруч, нога в ногу. І думки не заспокоювалися, спогади видавлювали реальність, раз по раз повертаючи мене до розмови з батьком.

- Розчаровуєш, Марку. - Сказав він, щойно за Блохою зачинилися двері.

Я не відразу зрозумів сенс слів, і взагалі кому вони були призначені: Блоха пішла, а в мене, наче стоп-кадр, перед очима застигло її обличчя, викривлене болем і образою, і від цієї картини здавалося, ніби щось гостре впивалося між ребер.

Я залип на цьому відчутті, трохи розгубившись, і навіть злегка розлютившись на себе: та що за чорт? З чого б це раптом мене турбували її сльози?  Свого часу я вдосталь надивився на її істерики і ридання, і вони ніколи не викликали в мене нічого, окрім роздратування і відрази. Що змінилося тепер? Чому тепер варто було її очам наповнитися сльозами, як з'являлося відчуття, ніби мені під ребра заганяють величезний іржавий гак? Якого біса?..

- Марк. - Голос батька задзвенів сталлю, і змусив мене відмерти.

Його інтонації я навчився розрізняти, як високочастотний прилад, і ця - не віщувала нічого доброго. Я повернув голову і натрапив на жорсткий чіпкий погляд.

- Ти розумієш, що така поведінка неприйнятна? - Запитав батько, очима просвердлюючи в мені дірки. Я відкрив рота, хотів обуритися - це моя поведінка неприйнятна? А вона? Їй можна взагалі все?!

Але, судячи з усього, питання було риторичним, батько не дав мені вставити й слова. Немов прочитавши мої думки, він заявив:

- Неважливо, що робить Міра. Важливо те, що її дії тебе зачіпають, викликають емоції, з якими ти не можеш впоратися.

Ах от воно що. Ну тепер зрозуміло. Емоції... Батька розчарувало не те, що я наїхав на Блоху, а те, що я не зміг опанувати себе, не зміг залишитися байдужим.

Відчувати емоції - слабкість.

Виявляти емоції - табу.

Це аксіома. Це правила. Порушувати їх не можна. Хочеш бути сильним, розумним і успішним - вмій володіти собою, будь холоднокровним і байдужим.  Іншими словами - просто не відчувай.

Я стиснув зуби і піднявся з-за столу.

- Вибач. Я все зрозумів. Врахую. - Я намагався, щоб голос звучав рівно і вибачення здавалися щирими, але очі все ж відвів. Зберігати зоровий контакт, коли в його очах відбивається стільки несхвалення - та ще задачка.

Щось пояснювати і тим більше виправдовуватися не було сенсу. Покарання буде в будь-якому разі, що б я не сказав. То чи не краще швидше закінчити цю розмову і перейти до головного?

- Знаєш, на що це схоже, Марку? - Проігнорувавши мої вибачення, продовжував батько. - На ревнощі.

Я повернув голову так різко, що хруснули хребці.

- Що?

- Ти поводишся як жалюгідний, ревнивий дурень. - Батько сказав це так просто і так серйозно дивлячись у мої очі, наче говорив щось справді розумне. А не цю ПОВНУ. МАЯЧНЮ!

Сказав - і точно з гранатомета в мене вистрілив - слова наче метальний заряд вдарили в грудну клітку. Мало з ніг не збило. Я похитнувся на місці й у здивуванні відкрив рота.

Що він верзе? На що схоже?!

Кулаки стиснулися самі собою. Не знаю, як зміг утримати себе на місці. Ти з глузду з'їхав?! - Хотілося закричати. Дуже хотілося. Уперше підвищити голос, закричати на батька. Щоб він зрозумів, яку маячню несе. Щоб більше ніколи не смів думати про мене і про неї в такому руслі! Хотілося висміяти його тупу заяву. Як дурній дитині пояснити, що ревнощі - це емоція, яка з'являється, коли людина відчуває загрозу чомусь, що вона вважає своїм. Це почуття, яке передбачає наявність симпатій і ніжних почуттів.

Єдиним почуттям, яке я відчував до Блохи, була ненависть!

І ненависть ця народилася через нього ж! Його руками була збудована, зліплена, ретельно викарбувана. З першого погляду, щойно він притягнув її, напівдохлу, у наш дім. Притягнув і дбайливо поклав на ліжко. Я бачив, як він дивився на неї: із занепокоєнням і жалістю. Бачив цей погляд, і розумів, що з цього моменту все зміниться. Мене він ніколи не жалів, і ніколи про мене не турбувався. Навіть коли я хворів на грип із температурою під сорок або на менінгіт, коли корчився від болю, він не підходив до мене, не перевіряв температуру, не давав ліків, не поправляв ковдру, як підходив, перевіряв і поправляв тепер он тій...