3

- Ви затрималися. - Тільки й сказав Лука, коли я увійшла в будинок, а слідом за мною і Марк.

Лука нагородив нас швидкоплинним поглядом, що нічого не виражав, і продовжив чистити розкладену на обідньому столі гвинтівку. Іншим разом я б спробувала обуритися цим, адже підтримання порядку і готування в цьому домі лежали на мені, і місце, яке він вибрав для своїх брудних справ, було більш ніж непідходящим, але зараз це хвилювало мене найменше.

- Ми перечікували дощ. - Поспішив виправдатися Марк.

Я скоса глянула на нього - стоїть і дивиться на батька, як слухняний пес, - і мало не пирхнула в голос, ледве втрималася. Цей контраст не переставав дивувати: це зі мною Марк поводився як чудовисько - жорстоке й самовпевнене, з батьком же він просто пай-хлопчик.

Я скинула на порозі промоклі наскрізь туфлі, і прошльопала вітальнею.

-Затопи лазню. Не хочу, щоб ви захворіли. - Кинув Лука, не відводячи погляду від дула гвинтівки, в якому під його вмілою рукою орудував шомпол.

Марк слухняно кивнув, з явним полегшенням, і вискочив на вулицю.

Я зайшла у свою кімнату-коморку під сходами і зачинила за собою двері. Я могла вибрати собі кімнату й кращу, на другому поверсі була одна порожня спальня. Але мені сподобалася ця. Вона хоч і крихітна - вмістивши шафу, односпальне ліжко і невеликий дерев'яний стіл - я насилу тут розверталася, але вона мені подобалася. Вона нагадувала мені дім. Мій справжній дім. З минулого. Я навіть стіни пофарбувала в сірий колір, і дзеркало в дерев'яній рамі, що висить над ліжком, спеціально обдерла по краях, щоб було максимально схоже на те, як було в кімнаті мами.

Я скинула з себе мокрий одяг, нашвидкуруч витерлася рушником і, сівши на ліжко, закуталася в плед. Мене злегка морозило, мабуть, я все ж перемерзла. А може це від нервів.

Взявши зі столу книгу, я спробувала почитати, але рядки танцювали перед очима, і ніяк не вдавалося сфокусуватися на тексті.

У пам'яті все прокручувалися і прокручувалися образи, обличчя, усмішки однокласників, злі жарти, образливі слова. Вони довго жили в моїй голові, дряпалися осколками, ранили до крові. Але вони більше не були розрізненими деталями. Вони були єдиним пазлом.

Я зібрала ці осколки спогадів по одному, ретельно відтворюючи в пам'яті кожний, а потім склала разом. Стягнула в одну єдину точку, закріпила в спеціальному архіві свідомості. Тут зберігалося все, що зробив мені Марк. Кожен болючий удар, кожне глузування, кожне слово. Кожен нестерпний день за всі ці нестерпні п'ять років.

Одного разу він відповість за все. Не знаю, як. Поки що не знаю. Але він пошкодує. Обов'язково пошкодує. Відповість за кожну мою сльозинку, за кожне зітхання, за кожен чортів день, наскрізь прошитий його ненавистю. Одного разу я знайду спосіб помститися. Потрібно тільки знайти слабке місце...

Занурившись у свої роздуми, нарешті відігрівшись і розімлівши від тепла, я втратила лік часу. Я б так і продовжила сидіти на ліжку, а ще краще поспала б, але в мене в цьому домі теж були обов'язки. Почувши, як клацнули двері на другому поверсі, вирішила, що Лука закінчив свої справи. Одяглася в сухий одяг і вирушила готувати вечерю.

Лука не був надто вибагливим і не вимагав від мене кулінарних шедеврів, єдине, про що він просив - щоб харчування в нас усіх було більш-менш збалансованим. А в іншому - хоч одне й те саме щодня готуй - будуть їсти. Тож із приводу готування я не заморочувалася, над меню не корпіла, готувала з того, що є, і те, що вміла.  Сьогодні я обійшлася кашею, тушкованим м'ясом і свіжими овочами.

Я вже накладала їжу в тарілки, коли в дім увійшов Марк - чистий, свіжий і в сухому одязі. Вочевидь, уже відігрівся і вимився в лазні. Мені, звісно, того ж він не запропонував, у мій бік навіть не глянув, мовчки сів за круглий стіл і взявся до їжі.

Трапеза тривала в тиші, яку порушував тільки стукіт столових приборів об тарілки. У цьому будинку не було заведено базікати за вечерею, ділитися новинами минулого дня. Прийом їжі тут був не більше ніж просто прийомом їжі. Лука взагалі був не надто балакучий, і не любив порожні розмови, а за їжею так тим більше. Але сьогодні я наважилася порушити мовчання.

- Завтра я затримаюся трохи після школи. - Сказала я, глянувши на Луку запитально.

-Чому? - Прожувавши, запитав Лука.

Я злегка знизала плечима.

-Погуляю з друзями. - Відповіла тихо і ніби ненароком скосила погляд на Марка. Той різко завмер, перестав жувати і підняв на мене погляд. Потім голосно важко ковтнув і звузив очі.

-Які ще друзі, Блоха? - Запитав із легкою ноткою насмішки. - Хіба вони в тебе є?

Я відклала столові прибори, склала руки на стіл, як старанна учениця, і пронизливо подивилася на Марка.

- Так. - Простягнула незворушно, продовжуючи дивитися йому в очі, уважно спостерігаючи за реакцією. - Один точно є. Ти знаєш його. Це Костя. Ти зустрічався з ним. Неодноразово.

Ух ти, ну треба ж, здається мені вдалося вибити ґрунт з-під його ніг. Верхня губа Марка сіпнулася, наче він намагався стримати себе від якихось слів чи дій. Він сильніше звузив очі, ніби намагався прочитати мої наміри, і помітно напружився тілом.

-Не знаю я ніякого Костю. - Процідив він крізь зуби, і опустивши очі, збирався знову, як ні в чому не бувало, продовжити їсти, коли я неголосно, але виразно промовила.