Розділ 30.

Група

Вони майже добігли до річки, але позаду вже чулися важкі гупання Нагая. Земля під ногами ніби дрижала, дерева тріщали, і кожен крок давався дедалі важче. Орк раптом сповільнився й обернувся.

— Що ти робиш? — видихнув Лей, передаючи принца Джею. — Потрібно бігти далі.

— Я все одно не встигну, — глухо відповів орк і зупинився. — Ви біжіть. Я його відволічу.

— Оце вже ні. Біжимо далі, — твердо сказав демон і смикнув його за плече. — У нас ще є шанс. Вода близько.

Вони пришвидшилися, майже переходячи на ривок. Повітря різало легені. І тут зовсім поруч затріщали дерева — так близько, що здавалося, монстр уже дихає їм у спину.

І ось — вода. Річка блиснула попереду холодним сріблом.

— Швидше у воду! — крикнув хтось.

Вони майже встигли.

Але Нагай був швидший.

В останню мить його хвіст змахнув повітря — і дракон, що ніс Аманду, з глухим ударом упав. Вони обидва покотилися по землі. Група різко зупинилася.

Орк зірвався назад і вгатив просто по хвосту монстра. Нагай заревів — так, що у вухах залунало.

— Швидко у воду! — крикнув Лей, піднімаючи Аманду.

Двічі повторювати не довелося. Демон допоміг дракону підвестися, і вони ривком кинулися до річки.

Орк не встиг.

Хвіст обвився навколо нього, здавлюючи ребра, і потягнув угору, до пащі. Повітря вирвалося з легень. У цей момент біля однієї з лап Нагая майнув гном. Він вихопив кірк і вдарив просто по лапі.

Нагай заревів і відкинув орка, мов ляльку. Той з гуркотом упав просто у воду.

Гном кинувся слідом. Він би не встиг, якби темний ельф не схопив його за комір. Разом вони ринули в холодну, бурлячу ріку.

— І що тепер?.. — тремтячи від холоду, прошепотіла ельфійка, дивлячись, як Нагай реве і ходить вздовж берега.

— Забирайся на мене, — проричав орк. — І ви теж, — кивнув він у бік Аманди й Ліванди.

— От уже ні…

— Я сказав!

— Ти поранений, — тихо видихнула ельфійка. — І так нас урятував.

— Я вищий за інших, — уперся він. — А ви тут замерзнете. Тому давайте.

Хлопці мовчки кивнули й допомогли дівчатам вилізти йому на плечі. Гнома темний ельф підхопив собі — той бурчав, але рівень води був зависокий.

Вода бурлила, течія тягнула вниз, холод пробирав до кісток.

— З цим ми розібралися… але тепер… — повільно сказав Джей.

— Що нам робити? — спитав дракон, дивлячись на Лея.

Лей оглянувся. Тут би Нату… Але її не було. А Нагай був — і це означало…
Ні. Не зараз. Думати.

Холод підбирався все ближче, пальці дерев’яніли. На інший берег не перепливти. Іти вниз за течією — ризиковано. Монстр не відступить.

— Потрібно тримати тепло, — сказав Лей. — Ставайте щільніше.

— Думаєш, це нас врятує? — з гіркою іронією кинув оборотень.

— Ні. Але дасть час, щоб нас знайшли.

— Хто? — тихо спитав демон. — Після такої зустрічі не виживає ніхто.

— Ната послала допомогу, — сказав Лей і притиснувся ближче до Джея й принца.

— Ту мишу? — прошепотіла Аманда.

— Вона криса, — твердо сказав Джей. — І вона приведе допомогу.

Дракон і демон підійшли ближче. Інші теж підтягнулися. Вони стояли так, здавалось, вічність. Вода висмоктувала тепло, ніби хотіла забрати їх усіх.

— Я більше не можу… — прошепотів хтось.

Дівчата міцніше притислися одна до одної на плечах орка. Але й туди добиралася холодна вода.

— Він не піде… — прошепотів Лей, дивлячись на Нагая. Той поводився дивно — метався вздовж берега, намагався зайти у воду, відскакував, мов загнаний звір.

І коли здавалося, що надія згасла, з лісу вирвався силует людини. Поруч почав відкриватися портал. З нього з’явилися ще постаті.

Врятовані.

Далі все сталося швидко: чотири тіні відділилися, ще одна налаштовувала портал, інші рушили до берега.

Лей непомітно кивнув Джею.

— До берега. Повільно, — крикнув він.

Магістри вже були у воді, допомагаючи їм вибиратися. На березі стояв ректор.

— Швидше, у портал!

— Ната не з нами! — крикнув Лей.

Ректор почув. Він кивнув.

Йти було важко. Ноги й руки не слухалися, холодний вітер різав після води. Вони ледве дісталися порталу, коли позаду знову пролунав вереск Нагая. Це змусило їх рвонути вперед.

Вони впали у портал.

Цілительське крило. Велика палата. Магістри одразу взялися до справи, на чолі з магістром Оптіміусом.

— Обмороження, найбільше ніг, — тихо сказав він, оглядаючи Лея.

— Вибачте… — прошепотів Лей. — Ви когось ще знайшли?

Тиша. Надто важка.

— Вона наш друг… — тихо додала Аманда.

— Поки ні, — зітхнув Оптіміус. — Але наказ на швидке реагування дано.

Це означало одне: вони вірять, що вона жива.

Коли їх залишили самих, давши настоянки, тілу стало тепліше. Але не душі.

Джей тихо підійшов до ліжка Лея.

— Спиш?

— Ні.

— Вона міцна, — сказав Джей. — Вперта. Вона виживе.

— Він її знайде, — впевнено відповів Лей.

— Так…

— Коли побачу — все вискажу.

— Головне, щоб жива була, — тихо сказав вампір. — А то трупу багато чого можна сказати, тільки толку…

Всі здригнулися. І замовкли.

_______________________________________________________________________________________

Бенуар лер Санет

— Отже… — почав Елантролій. Його голос був рівний, але в цій рівності ховалась втома. — Варто почати з моменту, коли Велика Війна була у самому розпалі. Наш дивізіон знищили. Майже повністю.

Він зробив паузу, ніби даючи словам осісти.

— На чолі ворожого війська стояв сам Одорій лер Ренський. Ми думали, що це кінець. І тоді… — він ледь усміхнувся, без радості. — У саму гущу бою прибув щойно коронований король Асконії — Недал лер Дімідіон.

Бенуар відчув, як у повітрі щось змінилося.