Розділ 22.

Ната Рене

Ната не спала всю ніч.

Емоції накочувалися хвилями, плуталися з думками, не даючи зачепитися ні за одну. Вона вкотре перевернулася на бік і розплющила очі. За вікном світ повільно сірів — до світанку залишалося зовсім трохи.

А це означало одне: підйом.

Додаткове заняття з фізичної підготовки.
Про яке він написав учора.

Вона так і не відповіла на його останні слова.

Скільки б Ната не прокручувала все в голові, одне питання вперто не відпускало:
чому вона не відштовхнула його одразу?
Чому їй було навіть… приємно?

Вона різко зітхнула й потерла обличчя долонями.

Думати — марно.
Тікати — не варіант.

Вона могла не йти. Могла сховатись. Зникнути на день-два. Але ховатись — це не про неї. Її вчили інакше: якщо страшно — йди вперед. Значить, ти там, де маєш бути. А далі або стане легше… або стане зрозуміліше.

Емоції — вбік.
Завдання — перш за все.

Ната різко сіла, а потім підвелась з ліжка.

— А-А-А! — Шая підстрибнула, ледь не впавши з подушки. — Що? Де? Хто?!

— Тихіше, — прошепотіла Ната і кивнула на ліжка. — Розбудиш дівчат.

— А ти куди зібралась? — Шая примружилась, ще напівсонна.

— На заняття. Ти ж учора зі мною читала оголошення.

Ната дістала спортивний костюм. Рухи — чіткі, без зайвих пауз. Шая зіскочила на підлогу й одразу опинилась поруч.

— І ти нічого не хочеш мені розповісти?

— Про що саме? — Ната не підвела очей.

— Про те, що з тобою щось не так, — серйозно сказала Шая. — Тебе явно хтось зачепив. Це був Майстер?

— Ні. Я до нього не дійшла.

— Тоді хто?

— Ніхто.

Шая схрестила лапки.

— Ната. Темні кола. Бліда. Нерви — як струна. Вчора точно щось сталося. І я, між іншим, твій Хранитель.

Ната завмерла на мить.

— Він мене поцілував.

— Він?

— Бенуар.

Пауза.

— І?

— Я його не відштовхнула.

Шая кліпнула.

— То це ж… добре?

— Я не знаю, Шая…

Шая мовчки видерлася їй на коліна.

— А може, він тебе витягне?

— Ні, — тихо перебила Ната. — Він мене не відпустить. А якщо дізнається, хто я…

— Ти — це ти, — твердо сказала Шая.

— А вони — в могилі, — гірко всміхнулась Ната. — І відповідальність лишилась мені.

Вона глибоко вдихнула.

— Тому зосереджуємось. Якщо я зараз прогавлю малого — проблеми будуть у всіх.

______________________________________________________________________________________

Надворі було холодно. Роса липла до чобіт. Стадіон виростав попереду темною плямою.

По дорозі вона помітила ще кількох адептів. Демон і вампір ішли мовчки.

— О, бачу, ти теж отримала попередження? — пролунало зі спини.

Ната обернулась. Принц і дракон пришвидшили крок.

— Попередження? — перепитала вона.

— Я б сказав — крижане, — зло буркнув дракон.

Тепер вона помітила вологе волосся.

— На мене нічого не виливали.

— Вітаю. Отже, особлива, — єхидно кинув він.

— Або просто встала раніше, — відповіла Ната.

Серце здригнулося.

— Сама? — здивувався принц.

— Так. Ще й тести дописувала.

— Нам ще й за це прилетить…

Стадіон був майже повний. Усі злі, сонні, напружені. Ельфійка — з мокрим, скуйовдженим волоссям.

— А висушитись не пробували? — тихо сказала Ната.

— Заборона на магію, — фиркнула ельфійка. — Штраф. На звороті листа читала?

Ната змовчала.

Двері відчинились.

Першим зайшов Бенуар дер Санет.
За ним — майстер Реган.

Оборотень виглядав, як рухома стіна.

— Бачу, не всі вміють збиратись вчасно, — рівно сказав Бенуар. — Але навчитесь.

Його погляд ковзнув по всіх.
І зупинився на Наті.
Не на мить. Довше.

— Відсьогодні такі заняття стануть регулярними. Ваш наставник — майстер Реган.

— Отже, — гаркнув Реган. — Біг. Поки я не скажу досить.

Бенуар відійшов до лав. І не відводив очей від Нати.

Вони побігли.

Перші кола — ще терпимо.
Потім — легені загорілися.
На десятому колі всі зібралися в одну купу.

— ПЕРЕЙШЛИ НА КРОК!

Гном упав. Ельфійка присіла. Ната похитнулась, але втрималась.

— ЯК Я СКАЗАВ?!

Вони поплентались далі.

— Розминку закінчили, — сказав Реган. — А тепер траса.

Віе підвів їх до зони що була застелена магією. Мастер Реган повернув один із важелів біля стіни та механізм ожив. Платформи рушили, маятники розгойдались, колони почали крутитись.

— Без магії, — спокійно додав Бенуар.

Першим пішов демон.
Злетів — і впав.
За ним — вампір.
Потім — орк.

Траса перемолола їх.

Хтось зірвався. Хтось застряг. Хтось ледве доповз до фінішу.

Ната дійшла до половини — і платформа різко пішла з-під ніг. Вона впала, ковзнула, вдарилась плечем.

— Встати, — холодно сказав Бенуар.

Вона встала.

Другу половину вони не пройшли.

— Провал, — підсумував Реган.

— Очікувано, — додав Бенуар.

Коли їх відпустили, вони буквально виповзли зі стадіону.

______________________________________________________________________________________

Лей і Джей чекали біля входу.

— Ви виглядаєте гірше, ніж після бою, — тихо сказав Лей.

— Бо це була різня, — хрипло відповіла Ната.

Джей стиснув кулаки.

— Він за тобою слідкував.

— Я знаю, — відповіла вона.

І вперше за ранок… їй стало трохи легше.

_______________________________________________________________________________________

Бенуар дер Санет

Він дивився їй услід.

Вперта.
Могла б сказати, що їй ще не можна так навантажуватись. Мала б. Але промовчала. Як завжди.