Розділ 16.

Ната Рене

— Як уже казав наш ректор, ви — новий факультет. Такого у цьому світі ще не було.
Усі ви — представники різних рас. Але це не головне. Головне те, що всі ви маєте різні здібності.

Бенуар повільно ковзнув поглядом по аудиторії.

— Ця програма створена для того, щоб ви, як майбутні представники своїх родів, мали більше знань для взаємодії одне з одним.

— Звісно, — фиркнув гном, кинувши косий погляд на ельфійку. — Щоб потім знати, як у нас усе забрати.

— Дуже треба… — тихо, але зневажливо відповіла та.

— Досить, — холодно обірвав Бенуар.

Він різко зупинився — і в аудиторії миттєво стало тихо.

— Ще один такий випад — і підуть усі учасники цієї сутички. Без винятків. Вам зрозуміло?

Він обвів групу важким поглядом.

— Я не терпітиму неповаги.

Бенуар зробив паузу.

— Отже, на завтра: уся група від руки пише десять заклять зі сфери магії. Для кожного з вас — нові. Незнайомі.

Ната тихо зітхнула.

Чудово. Різні раси. Очевидно — всі з «особливих» сімей. Саме цього їй і бракувало.

— Вам є що додати? — пролунало раптом.

Ната не відразу зрозуміла, що питання адресоване їй.

— Ні, магістре, — спокійно відповіла вона і ледь схилила голову, намагаючись стати якомога непомітнішою.

— Добре, — коротко кивнув Бенуар. — Тоді почнемо з основ.

Він розвернувся до дошки, провів долонею — і темна поверхня ожила, вкрившись світлими символами.

— Магія — це не сила, — почав він рівно. — І не дар. І не привілей. Це відповідальність.

Кілька адептів скривилися. Хтось демонстративно закотив очі.

— Те, що ви народилися з магічним ядром, не робить вас кращими. А те, що ви не навчилися його контролювати, — робить вас небезпечними.

Його погляд ковзнув по перших рядах. На Наті він затримався на мить довше.

— Основи починаються не з заклять. Вони починаються з розуміння меж. Ваших власних.

— А якщо меж немає? — пролунало з аудиторії.

Бенуар усміхнувся. Холодно.

— Тоді є лише два варіанти. Або ви навчитеся їх ставити. Або хтось зробить це за вас. Назавжди.

У залі знову запала тиша.

— Сьогодні, — продовжив Бенуар, — ми не будемо практикувати. Сьогодні ви будете слухати. Думати. І запам’ятовувати.

Він повернувся до дошки.

— Почнемо з простого питання. Що таке магічна рівновага?

Він не озирнувся, але Ната чітко знала — це знову до неї.
І цього разу мовчати було б помилкою.

Ната кілька секунд мовчала. Не тому, що не знала відповіді.
А тому, що зважувала — наскільки правильною вона має бути.

— Магічна рівновага, — заговорила вона рівно, не підвищуючи голосу, — це стан, коли сила не намагається взяти більше, ніж носій здатен втримати.

У залі хтось тихо фиркнув. Ната не звернула уваги.

— Вона тримається не на обсязі магії, — додала вона, — а на контролі. І руйнується не від слабкості… а від самовпевненості.

Тиша стала щільною. Навіть гном замовк. Бенуар повільно обернувся.

Його погляд зупинився на Наті — гострий, уважний, наче він щойно почув не відповідь адептки, а відповідь магістра.

— Продовжуйте, — сказав він після паузи.

Це було не прохання. Ната відчула, як темрява в ній напружилась.

— Коли рівновага порушується, — сказала вона, — магія не зникає. Вона шукає вихід. І знаходить його… там, де носій найменше готовий.

Орк нахилив голову, вивчаючи Нату так, ніби бачив її вперше.

Бенуар кілька секунд мовчав.

Потім повільно кивнув.

— Саме так, — сказав він. — Магічна рівновага — це не формула. Це дисципліна. І ціна.

Він зробив крок уперед.

— І адептка Рене щойно пояснила вам те, до чого більшість магів доходять… надто пізно.

У залі хтось заворушився. Хтось випрямився.
Хтось подивився на Нату вже інакше — не зневажливо, а насторожено.

Його погляд знову зустрівся з її. Коротко. Важко. Усвідомлено.

І Ната зрозуміла: треба було таки казати простіше. Ну що ж. Іншого виходу немає. Будемо грати роль тихої заучки.

Бенуар затримав на ній погляд ще на мить довше, ніж дозволяли правила.

Потім відвернувся.

— Продовжимо, — сказав він так, ніби нічого не сталося. — Запишіть.

Крейда знову ковзнула по дошці. Символи з’являлися швидко, чітко, без жодного зайвого руху.

Ната писала разом з усіма. Акуратно. Без поспіху.
І водночас відчувала — її ще відпустили.

— Магічна рівновага має три опори, — говорив Бенуар. — Контроль. Усвідомлення. Межа.

Він зробив паузу.

— Назвіть четверту.

У залі заворушилися. Хтось перезирнувся, хтось знизав плечима.

— Її немає, — обережно сказав вампір.

— Саме так, — кивнув Бенуар. — Для більшості.

Він повільно повернув голову.

— Адептко Рене?

Ось тепер уже всі дивилися на неї. Ната підняла очі від зошита.

— Ціна, — сказала вона.

Коротко. Без інтонації.

У когось клацнули пальці. Ельфійка ледь помітно напружилась.

— Поясніть, — прозвучало негайно.

— Якщо магія не має ціни, — рівно відповіла Ната, — Значить її ще не використовували по-справжньому.

Тиша знову опустилася в аудиторії, важка й уважна.

Бенуар не посміхнувся. І це було гірше за будь-яку реакцію.

— Цікаво, — сказав він нарешті. — Дуже.

Він зробив помітку на краю дошки — один-єдиний знак, незрозумілий нікому, крім нього.

— Запам’ятайте це слово, — звернувся він уже до всіх. — Бо рано чи пізно кожен із вас заплатить. Питання лише — чим.

Орк повільно видихнув. Гном насупився. Вампір більше не дивився зверхньо.

Ната опустила погляд.

Не треба було, — подумала вона. - Але тепер уже пізно.

Шая заворушилась під коміром.

— Ти це бачила? — прошепотіла вона ледве чутно. — Він поставив мітку.