Розділ 14.

Ната Рене

Ната вийшла з будівлі цілительської — і світ одразу вдарив у очі яскравим ранковим світлом.

Двір Академії лише прокидався: адепти поспіхом тягнулися до корпусів, хтось сміявся, хтось нервово гортав конспекти, хтось ще вчорашніми очима дивився на майбутнє. Звичайний ранок.

Для всіх — але не для неї.

Вона зробила кілька кроків і завмерла.

Лей і Джей стояли біля сходів.

Обидва напружені, зібрані, надто уважні — мов перед боєм. Не розслаблені студенти, а воїни, які чекають сигналу.

Лей побачив її першим.

У наступну мить він уже був поруч.

— Темрява тебе побери… — видихнув він, схопивши її за плечі. — Ти ж…

Його пальці тремтіли. Він різко зупинився, ніби злякався стиснути сильніше.

— Жива, — глухо додав він, ніби сам собі.

Джей підійшов повільніше. Він нічого не сказав одразу — лише дивився. Читав її, як завжди: блідість шкіри, напруга плечей, рівність дихання.

— Ти виглядаєш гірше, ніж нам казали, — нарешті мовив він.

— Але краще, ніж учора, — відповіла Ната.

Лей різко обернувся до нього.

— Її взагалі не мали випускати!

— Лей, — рівно перебив Джей. — Вона стоїть. І дихає. Це вже щось.

— «Щось»?! — вибухнув Лей. — Вона знепритомніла! Темрява вийшла з-під контролю!

Ната підняла руку.

— Досить.

Вони обоє завмерли.

— Я жива, — сказала вона твердо. — Я при свідомості. І я тут.

Лей стиснув щелепу, відвів погляд.

— Ти нас налякала, — тихо сказав він. — Ми думали…

Він не договорив.

Джей підійшов ближче.

— Що саме сталося? — спитав він спокійно, але в голосі вже була сталь. — У цьому хтось замішаний?

Ната подивилася на них.

Вони пройшли надто багато, щоб брехати. Найближчі. Єдині, кого вона могла назвати сім’єю.

— Я не знаю, — сказала вона чесно. — Ніби щось розбурхало темряву в мені.

Лей і Джей перезирнулися. Напруга між ними стала відчутною.

Ната рідко казала «не знаю». Якщо сказала — значить, справа серйозна.

— Нам варто хвилюватися? — тихо уточнив Лей.

— Ні, — відповіла вона після паузи. — Я тримаю контроль.  Що з принцом?

— Прибув позавчора, — відповів Джей. — Удень. Якраз коли ти потрапила до цілителів.
Новий факультет. Змішаних. Як і ти.

— Я — бойовий, — додав він коротко.

— А я — цілительний, — зітхнув Лей.

Ната кивнула.

— Добре. Те, що я з ним на одному факультеті — плюс. Мінус одна проблема зі стеженням.
А гуртожиток?

— Інший поверх, — усміхнувся Лей хитро. — Але це тимчасово.

— Чудово. Тоді зараз — сніданок.

— Їсти — це святе, — буркнула Шая, визираючи з-за плеча. — Я вже починаю злитися.

— Ти з нами не підеш на лекції, — різко сказав Лей. — Я проведу тебе назад у гуртожиток.

— Ні, — одразу відповіла Ната.

— Ната—

— Я сказала ні.

Тиша зависла між ними.

Джей примружився.

— Це твоє рішення… чи чуже?

Вона витримала його погляд.

— Моє.

Він кивнув.

— Тоді поясни. Хіба не найважливіше зараз — зберегти себе?

— Я маю бути там, — сказала Ната спокійно. — Якщо вдасться одразу вийти з ним на контакт, стежити буде простіше.

Лей повільно видихнув.

— Зрозуміло, — нарешті сказав він. — Але тоді…

Він окинув її поглядом.

— Тобі потрібно перевдягтися.

І лише тепер Ната звернула увагу. Лей — у білій формі цілителів. Джей — у темно-червоній бойового факультету.

А вона?.. Не фіолетова — це темні. Не зелена — стихійники. Не помаранчева — менталісти й медіуми.
Не чорна — темні маги та некроманти.

— Змішаний факультет… — пробурмотіла вона. — Це взагалі як?

Шая пирхнула.

— От і дізнаєшся.

Джей ледь усміхнувся.

— Ходімо. Часу все менше. І, Ната…

Він подивився їй просто в очі.

— Якщо щось піде не так — ти скажеш.

— Скажу, — кивнула вона.

Вони рушили до гуртожитків.

А десь позаду, на балконі другого поверху, чийсь погляд затримався на їхній постаті — уважний, темний, надто добре знайомий.