Розділ 8.

Бенуар лер Санет

Він сидів у своєму кабінеті. Сонце вже сходило, але він так і не ліг.

Ніч пішла не за планом. Довелося терміново вводити Нуара у справи — надто багато нюансів, надто мало часу. Нуар був єдиним, кому він справді довіряв. Його права рука. І в яких безоднях вони тільки не були разом.

Двері відчинилися без стуку.

— Ти все-таки погодився, — лукаво протягнув дракон. — Чому передумав?

— Ти мене так наполегливо кликав, що я не міг відмовити, — сухо відповів Бенуар.

— Смішно. А тепер серйозно, — ректор Рекорн ре Руєн схрестив руки. — Чому?

— З’явилися обставини.

— Тутешні чи особисті? — хитро примружився дракон.

— Тутешні. Сьогодні до Академії вступає п’ятірка. За ними треба приглянути. Хтось із них уночі використав заборонену магію.

Ректор миттєво посерйознішав.

— Якщо ти не жартуєш — це проблема.

— Саме тому я перевіряю особисто.

— Ти ж знаєш, я допоможу, — кивнув Руєн.

— Інакше я б не говорив. Про це знаємо лише ми… і той, хто її використав.

— Тоді приходь на випробування. Спробуємо знайти.

— У мене є вибір? — криво всміхнувся Бенуар.

— Звісно ні.

Ректор відкрив портал. Вони ступили всередину, до кабінету ректора.

— Список зарахованих, — сказав Руєн. — Імена?

Бенуар називав. Ректор переглядав записи.

— Четверо вже пройшли. Залишилась одна. Ранні пташки.

— Хто?

— Ната Рене.

— Швидко туди, — різко сказав Бенуар. — Її я підозрюю найбільше.

Руєн ппішов вперед. Бенуар рушив слідом, але артефакт-переговорник спалахнув.

Безодня…

— Я вперед, наздоженеш, — кинув Руєн і зник.

Бенуар вирішив питання за лічені хвилини й штовхнув двері до зали.

І одразу побачив її.

Маленька. Тендітна. Очі — широко розкриті, насторожені.

Отже, таки вона.

Манекен був пошкоджений слабо — лише кілька тріщин. Вона стримувалася.

— Це все, на що ви здатні? — спокійно кинув він, оновлюючи манекен. — Ви можете краще.

Він відчув її роздратування.
Чудово.

Вагався лише мить. Глибоке сканування зараз — погана ідея. Але іншого шансу може не бути.

Щойно вона випустила закляття — він ризикнув і накрив її магією.

І тут усе пішло не так.

Дівчина різко впала на коліна. Її затрусило.

Безодня… що я зробив?

Поки інші ще не зрозуміли, що сталося, він уже був поруч.

— Чому ти не сказала, що виснажена?! — різко. — Цілителя! Негайно!

Ректор Руєн опинився поруч майже одразу. Його погляд був злим — він відчув обидві магії.

Але це потім. Зараз — вона.

Я взяв її до своєї групи. Тепер вона під моїм наглядом.
Її вивели із зали — надто бліду, надто тиху. І мені це не сподобалося.

Руєн накинув полог тиші.

— Ти з глузду з’їхав? А якби вона вигоріла?! Це не жарти — глибоке сканування в такому стані.

— Я не знав, що вона настільки ослаблена. Вона могла відмовитися, — похмуро. — Дурне дівчисько.

— Не знав він. Відтепер — жодних сканувань без мого дозволу. Ясно?

— Так.

Полог спав.

— Викликай наступного, — сказав ректор. — Раз ми тут — ще подивимось.

Абітурієнт зайшов.

І саме в цей момент артефакт, який дав ректор, спалахнув тривожно-червоним.

— Це ще що?.. — нахмурився Бенуар.

— Безодня… — Руєн побліднув. — Це з одним із твоїх студентів.

Ната.

Бенуар не дослухав.

Він уже створював портал. Стрибок. Другий. Третій.

Він встиг в останню мить — перехопив її, коли тіло вже зірвалося вперед, просто з рук орчині.

Її серце билося нерівно. Подих був важкий.

— Тримайся… — прошепотів він, стискаючи її сильніше.

І вперше за довгий час він справді злякався.