15.3.

Тарас стояв осторонь з тарілкою, на якій від шматка торта залишилася тільки велика кремова квітка. Він дивився на Віку, яка длубалася у своєму шматку так, наче проводила там геологічну розвідку. Дівчина так захопилася цим заняттям, що не помітила, як Настя, прошепотівши щось Дмитрові, вхопила в нього з тарілки таку ж кремову квітку, як у Тараса, і, повернувшись до Віки, з реготом розмазала крем їй по обличчю.

Віка сіпнулася від несподіванки:

— Що ти?! Настю, ну ти й… — вона підірвалася з крісла, витираючи обличчя долонею. Тоді схопила зі своєї тарілки шматок торта й ляпнула його Насті, яка заходилась від реготу, просто в обличчя.

— Ах ти ж мавпа! — верескнула Настя й повернулася до Дмитра, шукаючи нову порцію торта, щоб відомстити Вікторії.

За хвильку вони обидві з вереском ганяли по залу, ухиляючись одна від одної. Тарас із Дмитром лише усміхалися й зовсім не намагалися розборонити дівчат. Діти хихотіли й пищали від захвату, та щойно вони захотіли й собі утнути щось подібне, Танина бабуся одразу ж поклала цьому край.

— То я не для того старалася, щоб ви, як оті дві заглашені, нищили мій витвір мистецтва. То перш за все хлібчик, і його треба цінувати, — бабуся ще й нахмурила брови.

Діти притихли. Однак ненадовго. Вже за мить зі штурханцями й похихикуванням вони взялися крадькома мастити один одного кремом.

— Дівчата, досить уже. Тепер доведеться просити на рецепції відро та швабру й прибирати, — Дмитро нарешті взявся залагоджувати ситуацію.

Як не дивно, захекані Настя з Вікою майже одразу припинили дуркувати і, штовхаючись, попростували до хлопців.

— Тобі личить цей колір крему, — Тарас усміхався на всі тридцять два, дивлячись на Вікторію. У неї на волоссі красувалася жирна грудка крему, а обличчя набуло дивного відтінку.

— Справді? Подобається? — дівчина зняла пальцем трохи крему зі щоки й облизала. Зробила це мимохіть, але, глянувши на Тараса, зрозуміла, що, мабуть, не варто було. Той почервонів і відвернувся.

«Віко, та ти просто королева флірту», — скривилася дівчина, бо насправді навіть не думала, що її жест може видатися двозначним.

— Ну, виглядаєш, наче… торт… Тільки от корж із тебе не надто пухкий, — Тарас уже повернув собі звичну впевненість.

— Не пухкий, кажеш? Хмм. Може, ось цей корж пухкіший? — вона тицьнула пальцем Тарасові в груди, а тоді вхопила з його тарілки кремову квітку й ляпнула хлопцеві в обличчя.

Зал аж затрусився від реготу.