14. Наслідки незручних ситуацій

Вікторія лежала в своїй кімнаті і передивлялася окремі серії серіалу, який віднедавна вважала улюбленим. Особливо - моменти Вільяма з Еллою. Їхню першу зустріч. Проряд лежав Батон, який, незважаючи на те, що усім своїм виглядом показував, що його свобода - то не просто слово, не зміг опиратися прекрасному чуханню біля свого вуха. Віка переглядала епізоди з двох причин. Перша - події з серіалу й досі діяли на неї захопливо й хвилююче. Друга причина - серіал разом із Батоном мав допомогти не думати про те, що сталося годину тому. Однак, правда була в тому, що перегляд улюблених моментів зовсім не виконував функцій, на які сподівалася Віка.

«Віко, Віко! Як можна отак просто втрапити в таку халепу? Ти ж навіть нормально з хлопцем познайомитися не можеш. Он Вільям зустрівся з Еллою, коли вона танцювала прекрасний танець. Прекрасна зустріч. А ти?» - Віка подумки повернулася до нещодавньої зустрічі з хлопцем. ЇВін, звичайно, повівся як джентльмен, ніде правди діти. І він, можна сказати, красунчик. Віка  встигла краще роздивитися його, коли нарешті вийшла з його квартири.  Хлопець дійсно чекав у коридорі, як і обіцяв. Переглядав щось у телефоні.

- О, все гаразд? Тепер впустиш мене у мою власну нерухомість? - пожартував, коли вона  вийшла у коридор і причинила за собою двері. Вікторія кивнула. Вона ще залишалася у шоковому стані, і все, про що думала у той момент, - це як зробити так, щоб усього цього не було.

- Слухай, - нарешті повільно і ніяково вимовила, засовуючи руки в задні кишені джинсів, - я дякую звісно, але, гадаю, нам варто зробити вигляд, що нічого не сталося.

- Справді? Що ти маєш на увазі? — хлопець усміхався, і Віка, підвівши на нього очі, не могла зрозуміти - він приймає її умови чи просто дражниться. Вирішила, що скоріше за все - друге. Як і при всіх попередніх їхніх зустрічах, одного погляду на хлопця вистачило, щоб зрозуміти, що він самовпевнений бовдур, який тільки видається добрим, а насправді точно скористається ситуацією, щоб її висміяти.

- Ну так, звісно. На що я могла сподіватися. Ти ж тепер можеш усьому місту розказувати, - вона почала злитися.

- Що розказувати? Ти про туалет і всі ці речі? Не хвилюйся, я вже про це забув.

Хлопець взявся за дверну ручку і продовжив змовницьки, - По секрету, коли я був у першому класі, я обпісявся на фізкультурі, тож можеш мене шантажувати, якщо я раптом згадаю сьогоднішню твою пригоду, - для більшого переконання він підморгнув їй. Несподіване одкровення хлопця Вікторію розсмішило. Вона не стрималася і гигикнула. Комічно було говорити про такі інтимні речі. Не те щоб інтимні, але точно не для бесіди з незнайомцем. «Може, він і не зовсім бовдур", - подумала, відчуваючи, що його слова не тільки розсмішили її, але й подіяли як заспокійливе.

- І як ти тоді викрутився?

- О, все просто. У мене був найкращий дружбан, який вилив на мене пляшку води, щоб ніхто й не засумнівався в тому, з якої причини навколо мене калабаня. Гаразд. Бувай принцесо, - він раптово посерйознішав, швидко кивнув на прощання, зайшов у свою квартиру і зачинив двері.

Віка стояла з роззявленим ротом. Смішна історія, і одночасно, дівчина нутром відчула, що від неї віяло сумом. «Чому він сказав, що у нього був друг? Тепер що, нема?» - в задумі вона повільно спустилася на свій поверх і зупинилася біля дверей власної квартири. Знову постукала. Думка, що потрібно було попросити у нього зарядне, з’явилася явно запізно. Дівчина зітхнула, розуміючи, що мами ж вдома,мабуть, ще нема, і їй доведеться стирчати у коридорі хтозна-скільки. А так, хоч би подзвонила й дізналася, коли мама буде вдома. Однак, на превелике здивування дівчини, двері після її стуку майже одразу відчинилися і перед Вікторією постала мама у закрученому на голові рушнику із зеленою маскою на обличчі та у махровому халаті.

- Ти що, таки давно вдома? — Віка здивовано закліпала очима.

-Ну так. Що за питання? Ти ж знаєш, що я працюю тільки до обіду по четвергах, - мама й собі здивувалася.

-Та, просто я тут пів години у двері і вистукувала, і дзвонила, бо ключі забула, а ти не відчиняла, - Вікторія відчула раптову втому. Таку, яку вона зазвичай відчувала після завершення уроку англійської у школі, що означала — труднощі позаду. Подумалося, що все могло б бути зовсім по-іншому, якби мама відчинила їй двері одразу. А так, маємо, що маємо.

-Вибач, я була у ванній, нічого не чула, - мама відійшла убік, щоб донька могла зайти у квартиру. Батон, що в той час крутився біля маминих ніг, вирішив, що правил котячого етикету дотримано, і з піднятим у гору хвостом попростував на кухню. Однак вже за кілька хвилин безапеляційно був переміщений Вікторією до її кімнати.