11. Хобі і вподобання

Після тижня примирення із Настею Дмитро почувався немов у чужому тілі. Хоч зі сторони здавалося, що в їхніх стосунках усе прекрасно, самому хлопцеві відчувалося зовсім інакше. Йому було некомфортно. Він двічі, а то й тричі думав перед тим, як щось сказати Насті чи щось для неї зробити. Так сильно боявся знову її відштовхнути, що зрештою  майже не говорив і не робив нічого. Кожного разу він змушував себе приглушувати відчуття радості від зустрічі з нею і говорити спокійніше, ніж він хотів. Контролювати себе, вимагало значних зусиль, і це було дивно.

Ще дивніше було те, що у Дмитра з’явилося більше часу і, щоб не забивати собі голову сумнівами, чи правильно він робить, чи неправильно, він вирішив зайнятися чимось новим та корисним. Так і з’явилися думки про скеледром.

Хлопець забіг туди кілька днів тому одразу після школи, коли тренувань з баскетболу не було, і дві годинки витратив на повзання по штучних скелях. Це відволікло не тільки від Насті, а й від решти світу.

-А ти нічогенько так справляєшся, як для новачка, - біля Дмитра, який сидів на лавці, важко віддихуючись, зупинився хлопець у червоних кедах і розписаній на грудях футболці.

- Справді? — Дмитро скептично скривився.

- Еге ж. Я, коли сюди вперше прийшов, то одразу взявся за найважчу скелю, ну і, як ти можеш здогадуватися, облажався, навіть не долізши до половини. Тарас, - він простягнув руку для вітання.

-Дмитро — хлопець простягнув руку у відповідь.

-Закинемо по склянці кваску, - Тарас махнув убік буфета біля скеледрому. Дмитро погодився. Розмову вели в основному про спорт. Виявилося, що Тарас не надто захоплюється спортом, і скелелазіння це найбільше, на що він спромігся.

- Може, пройдемося додому пішки? Ти де живеш? - Дмитро поцікавився вже при виході зі скеледрому. Коли Тарас відповів, Дмитро неабияк здивувався:

- Серйозно? Я ніколи тебе раніше не бачив у нашому районі.

Виявилося, що вони живуть недалеко один від одного. Більше того, Тарас жив в одному будинку з Вікторією.

- Я тут новенький. Ми з родиною переїхали місяць тому. Хоча можу сказати, що переїхав сам, бо мама з татом більше відсутні вдома ніж присутні. Робота у них така.

- Моя мама теж майже відсутня вдома через роботу. Але у мене є менша сестра, і бабуся іноді навідується.

За розмовою не зчулися, як дійшли додому.

- Ну, до зустрічі на скелях, бро, - усміхнувся Тарас і зник у під’їзді.

Дмитро кивнув і попрямував у свій під’їзд. Вдома перевірив телефон. Від Насті повідомлення :

«Куди пропав?»

«Подзвонити чи написати?» - сумніви знову підкралися. Дмитро вперше подумав, що кілька хвилин тому було все так легко і просто, а зараз він повернувся до роздоріжжя. Дратуючись на самого себе, він відклав телефон і пішов на кухню готувати вечерю для себе і для сестри. І тільки після того, як поїв, відписав.

«Був на скеледромі»

Настя прочитала одразу, але нічого не відповіла. І хлопець ледве заснув, думаючи, чи все він правильно зробив. «Може, таки було б краще їй подзвонити? Або написати трохи довше повідомлення? Або запросити полазити разом наступного разу?" - запитань ставало дедалі більше, а відповіді не знаходилося. 

Погана ніч далася взнаки, тож зранку Дмитро не почув будильника й мало не проспав. Добре, що Таня забігла до його кімнати з криками, які спрацювали краще за будь-який будильник. Ще сонний, Дмитро швидко вмився й одягнувся й забіг на кухню

- Поснідай. Я Таню в школу завезу, - мама на кухні досмажувала яєчню.

- Я не буду. Часу нема, навіть якщо так, - хлопець, вдячно усміхнувся, закинув кілька яблук у рюкзак, вхопив велосипед і вискочив з квартири. Дорогою почув сповіщення про отримане повідомлення, але прочитав його лише тоді, коли забіг у приміщення школи. Це була Настя.

«Привіт. Все гаразд? Не дочекалась тебе на нашому місці»

Тільки хотів відписати, як побачив Настю з Вікою попереду у коридорі. Обійняв Настю і відчув знайомий вибух радості. Захоплено глянув їй в очі - вони сяяли, як і сама Настя. Ледь втримався, щоб не обійняти її і не обцілувати це прекрасне обличчя. Добре, що Вікторія відволікла. Вона й справді дивно поводилася у присутності Шекспіра.

-Ти розумієш, що відбувається? — шепнула Настя йому у вухо, поки Вікторія спілкувалася з учителем англійської.

-Мені чомусь здається, що він їй подобається.

- Ти серйозно? Він же старий, - Настя недовірливо скривилася.

- Для тебе, може, і старий, - Дмитро усміхнувся.

-Для усіх, хто нашого віку, він старий.

Вікторія повернулася до них, і, перекидаючись жартами, вони зайшли у клас. Як Дмитро з Настею не напосідали на дівчину, вона тільки відбалакувалася, що вони обоє помиляються. Зрештою, на уроці англійської дівчина своєю поведінкою остаточно підтвердила, що помилки нема.

Дмитро, який знав Віку з дитячого садочка, вирішив поговорити з нею, як тільки підвернеться зручна ситуація. Але знову все перевернулося з ніг на голову.