10.1

Хоча Вікторії тепер хотілося, щоб урок тривав вічно, дзвінок на перерву не змусив себе довго чекати. Наступною йшла фізкультура з не менш строгим, ніж Шекспір, учителем, який, за запізнення на свій урок, змушував робити десять штрафних віджимань. Після такого, щонайменше місячний абонемент на прослуховування кпинів від однокласників гарантовано. Настя з ВІкою  переконалися у цьому особисто.

В усьому винна школа. Якщо вже бути точним, то та особа, яка робила проєкт будівлі. Можливо, раніше в школі вчилося менше учнів і простору вистачало усім. Тепер же однією  з проблем  стали занадто малі кімнати для переодягання на фізкультуру. Коли у спортзалі одночасно займалися два класи, встигнути вчасно на урок було неможливо. Поки сорок п'ять людей переодягнеться у двох кімнатках два на три, минала ціла вічність. Тож не дивно, що Віка з Настею, які не горіли бажанням віджиматися, рвонули переодягатися, навіть не переписуючи з дошки домашнє завдання з англійської. Дмитру було байдуже, чи він спізниться, чи ні. Десять віджимань - це для хлопця заввиграшки. Тож він не поспішав.

На півдорозі до роздягалень Віка перелякано зойкнула і зупинилася.

- Що таке? — Настя теж зупинилася.

-Та як,  що? Куди ж  я біжу, якщо сумку зі спортивним одягом забула в класі.

-Ну, та що з тобою таке сьогодні! Давай, я Дмитру подзвоню, - Настя вхопилася за телефон.

-Ні, то довго. Він сам певно вже на півдорозі сюди. Поки візьме трубку, або не візьме. Я краще повернуся. Ти біжи, займай чергу. А якщо твоя черга дійде, а мене ще не буде, закрийся в роздягальні й сиди, поки я не прийду, - Віка помчала назад у клас.

Вона зупинилася біля прочинених у клас дверей з наміром перевести дух і раптом почула голос Шекспіра:

-Ольго, я тебе прошу, не змушуй доповідати про твою поведінку директору.

-Олексію, пробач мені. Мені так боляче, що ти  принизив мене. Хіба ж я винна у тому, що ти мені подобаєшся? - Ольга, скоріше за все, плакала.

Вікторія зупинила дихання. Це що, справді, Олька?

- Послухай, це неприпустимо. По-перше - я твій вчитель. Тому прошу не переступати цю межу і звертатися до мене, як належить звертатися до вчителя. По-друге -  я ніколи, чуєш, ніколи не порушу правил етики. 

-Це не означає, що я вам не подобаюся, Олексію Володимировичу, - схлипувала Ольга. Судячи з того що перейшла на «ви», строгий тон Шекспіра  трохи злякав її.

- Це всього лиш означає, що ти для мене тільки учениця. Все крапка. Не випробовуй мого терпіння, - голос Шекспіра прозвучав ближче до дверей. Віка шарахнулася від дверей у найближчий закуток. Вона побачила, як учитель швидким кроком вийшов з класу. Кілька хвилин по тому Ольга теж вийшла з класу. Витираючи долонями обличчя, направилась до виходу на сходову клітку. Вікторія почекала ще трохи, і коли Ольга була вже далеченько, шмигнула в клас, вхопила з-під столу сумку зі спортивним одягом й помчала назад у роздягальню. «Це ж на її місці могла б бути я», - Віка не могла позбутися цієї думки.