9. Почуватися закоханою

У шкільній їдальні на Віку чекала лише Настя. Вона, сидячи за столиком у найдальшому кутку, однією рукою гортала щось у телефоні, а в іншій тримала половину сендвіча, активно пережовуючи відкушений шматок.

- А де Дмитро? - Вікторія підійшла до столика, дивлячись на Настину їжу. Хотіла знати, що сьогодні є смачного в їдальні. Також краєм ока вихопила на екрані Настиного телефону слово "віддаляються", надруковане великим жирним шрифтом.

Настя вимкнула телефон  і підвела очі на Віку.

- Він побіг у спортзал. Щось там збори якісь у них, чи що, - проковтнула прожований сендвіч і відкусила добрячий шмат знову. - Ти чому затрималася? Не згідна з  оцінкою  Шекспіра?

Віка, яка так і не вигадала, що скаже друзям про своє спізнення, вдячно вхопилася за Настину підказку.

- Еге ж, і ще там деякі виправлення, які він зробив, я їх не змогла прочитати то хотіла уточнити.

Частково це була правда. Хоча з оцінкою вона погоджувалася. Навіть очікувала гіршого. Але деяких Шекспірових виправлень Вікторія справді не зрозуміла. Те, що  не мала наміру запитувати про них у вчителя, бо сподівалася, що розбереться вдома з допомогою штучного інтелекту, не мало великого значення. Тож виходило, що вона не брехала подрузі. Ну, майже не брехала. Віка ще раз оглянула Настину їжу:

- Що сьогодні  допоможе мені вижити без ризику для життя?

- Не парся за ту оцінку. Я читала, що  посереднім школярам у реальному житті набагато легше вижити, ніж відмінникам. А щодо їжі... Там все хелсі. Гречка з котлетою, картопляне пюре, салат з бурячка, тушкована риба. Але я сьогодні за шкідливий фастфуд.

- Скажи мені, пліз, коли ти була проти нього? Куплю собі картоплю з рибою, - Віка підійшла до віконечка і замовила свій обід. Розрахувалася карткою, яку мама тільки вчора поповнила. Кожного разу, як тільки дівчина витрачала гроші з картки, у неї виникала думка, що непогано було б знайти собі якусь оплачувану роботу. Хоч мама ніколи не докоряла їй за жодні витрати, Віка відчувала, що прагне фінансової самостійності. Зараз думка про роботу знову виникла в її голові. Але затрималась там ненадовго, бо позад дівчини почувся голос:

- Що ти? Запала на Шекспіра? Так перед ним викручувалася у коридорі; я думала, що стриптиз йому танцюєш, - Олька, єхидно посміхаючись, стояла просто позаду Вікторії в черзі. Її подружка-підлиза захихикала з  жарту.

У Віки всередині все перевернулося. Це ж чому так сталося, що саме Олька бачила її розмову з учителем. Якщо зараз  не дати їй відкоша, то про це буде гудіти вся школа. Усі знали, що Олька могла роздути з мухи слона за лічені секунди.

- Ревнуєш? — криво посміхнулася.

- Аякже. Сплю і бачу, так мені це треба, - фиркнула зневажливо Олька, але при цьому чомусь знітилася і почервоніла. Віка з подивом зрозуміла, що потрапила в саме яблучко: "Невже вона теж є автором  листівки вчителю? Може, навіть і тієї, яку я знайшла? Не може бути!"

- Якщо не потрібно, тоді тебе точно не має хвилювати, що я роблю і з ким, чи не так? — Віка холодно посміхнулася і, витративши зайву секунду на переможний погляд, вхопила піднос з їжею та пішла до Настиного столика.

Настя й далі сиділа у телефоні. За сендвічем уже слід простиг. Подруга, очевидно, в стресі. Тільки в такому стані Настя могла з'їдати все зі швидкістю світла.

- Що ти там таке читаєш? — Віка всілася за столик і підсунула піднос з їжею ближче до себе.

Настя зітхнула, відклала телефон убік  й глянула на Віку.

- Як ти думаєш, з Дмитром усе гаразд?

- Не зрозуміла?

- Він якийсь не такий, відколи ми помирилися, - Настя нахмурилася.

Віка перестала жувати і глянула на Настю з подивом.

- Настю, ти це серйозно?

- Ну, гаразд, гаразд. Може, я себе накручую. Але мені здається, що він мене уникає.

Віка не вірила своїм вухам. Настя, яка весь минулий тиждень торочила про те, що Дмитра  занадто багато у її житті, тепер заявляє, що його вже замало.

- Що ти хочеш від мене почути? Мені Дмитро такий, яким він і був. Ти себе точно накручуєш.

Настя кивнула і сумно взялася за телефон. Схоже, що Вікторія її зовсім не переконала. Віка продовжила їсти. Вона хотіла поділитися з Настею своїми дивними почуттями до вчителя англійської. Про його схожість із Вільямом. Про дивне хвилювання, яке з'являлося щоразу, коли Шекспір усміхався. Про те, що вона сьогодні вже стільки разів думала про нього - і до уроку,  і після. Проте - з огляду на Настин настрій - це зараз не на часі.  Подрузі  б самій  розібратися з тим, що вона відчуває до Дмитра, а тоді вже вислуховувати переживання Вікторії.