8.1.

У понеділок першим уроком англійська. Вікторія, яка англійську не надто любила, почувалася трохи розслаблено. На минулому тижні вони писали твір на закріплення вивченої теми тож сьогодні вчитель буде пояснювати новий матеріал. А це означало, що вірогідність стояти біля дошки і червоніти від неправильно використаних часів дорівнювала майже нулю. Настя з Дмитром вже були в класі. Сиділи за однією партою і, судячи з уривків розмови, ділились враженнями від вихідних.

- Віко, привіт! Сідай до нас, - Дмитро зауважив дівчину першою. Віка усміхнулася і підійшла до друзів. — Вітаю з примиренням, - усміхнулась Дмитрові.

- Дякую. Я знав, що ти переживала через нас і хотів тобі розказати, але як Настя тобі вже пояснила, це був її шанс ...

- Я знаю, не хвилюйся, - Віка махнула недбало рукою.

- Ей, містере! Чому це я вийшла злочинцем? - Настя легенько підділа Дмитра ліктем у бік. Він обійняв її за шию притиснув до себе. Дівчина звела погляд до Дмитра.

- Бо хтось же має ним бути, - хлопець поцілував Настин кінчик носа. Та смішно зморщилася і поцілувала Дмитрові губи у відповідь.

- Народ, це в нас урок англійської чи розбір польотів по Фройду? Попередьте мене, коли треба закривати очі, - Віка жартома скривилася. Дмитро з Настею розсміялися.

- Це ми просто скучили. І за тобою теж, - хлопець щасливо усміхався.

- О, я бачу, що проблеми вам дуже на користь.

- У нас не буде більше проблем, - Настя надула капризно губи і отримала ще один поцілунок від Дмитра.

Вікторія мимоволі замилувалася друзями. Відчувалося, що примирення вивело їх на новий рівень. Вони зараз такі милі, такі щасливі. Віка відчула вже знайому тугу, ще не знаючи що подумати всілась за свою парту і витягла підручники з англійської. У клас рвучко зайшов учитель. Всі миттю почали розсідатися по своїх місцях, хоч дзвінка, що сповіщав би про початок уроку ще не було. Однак вчителя англійської знали всі. Він був як годинник. І справді, ще не встигли усі учні розсістися, як пролунав дзвоник.

Вчитель, усміхаючись, привітався, розклав навчальні матеріали на столі та обвів поглядом клас. Віка трошки стривожено дивилася на купку учнівських робіт на столі. Десь там, посеред інших, була і її. Кортіло знати, яку оцінку вона отримала. Але, як не дивно, вчитель ні словом не обмовився про твори, а одразу розпочав урок з пояснення нової теми. Віка повернулась до Насті з Дмитром одними губами запитуючи, що сталося. Ті лиш повели плечима. Це було дивно. Їхній Шекспір в кедах, як усі однокласники прозвали вчителя ще на початку року, був сьогодні не зовсім пунктуальний. Увесь клас ніби притих, відчуваючи що сьогодні щось не те.

Повернувшись до вчителя, Віка намагалася уважно слухати, про що він говорить. Нова тема була для неї продовженням кошмарних перфектів, тож слухала вона дуже уважно, щоб хоч трохи щось зрозуміти.

- А ми дізнаємось сьогодні результати нашої творчості? — несподівано скориставшись паузою в монолозі учителя, запитала Ольга. Схоже її теж турбувала оцінка, як і Вікторію. Вчитель повернувся неквапно до дівчини, і злегка звів брову. Тут у Вікторії сталося відчуття дежав'ю, вона вже бачила цей спокійний розважливий вираз обличчя.

- Звісно що дізнаєтеся, я ж цю макулатуру не дарма приніс, - він жартома вказав на купку списаних учнями аркушів. Ольга пирхнула.

- Це не макулатура, це плід нашої важкої праці, - озвалася Настя. Звісно, в класі англійською вона говорила найкраще, то ж те, що вона сперечалася із вчителем, нікого не дивувало.

- Forgive me, mademoiselle, I hadn’t realized my unrefined wit would clash so violently with your exquisite taste. (Простіть мені, мадемуазель, я й гадки не мав, що моє неотесане гострослів’я так сильно образить ваш вишуканий смак» Прим. Переклад автора) - вчитель знову повернувся до дошки, дописуючи приклад застосування презент перфект. Настя замовкла, навіть вона не зрозуміла повністю речення вчителя. Не дарма ж він Шекспір. Іноді його вислови нагадували древню древність.

Віка сама не знала, чому усміхалася. Було зрозуміло, що з вчителем сьогодні щось не те, але вона не зважала на це. Зауважила про себе, що їй сьогодні навдивовижу приємно дивитися на нього, не те вже що слухати. Він у них від початку року викладав, та таке відчуття у неї було вперше.

Нарешті, коли до кінця уроку залишилось хвилин п’ятнадцять, вчитель перейшов до учнівських робіт. По черзі прочитав усі оцінки а тоді передав їх Ользі, щоб вона роздала їх учням.

- Будьте дуже обережні з цими витворами, бо я не хотів би щоб Анастасія знову хвилювалася, - сказав з усією серйозністю вчитель і підійшов до вчительського столу. Настя закотила очі, а Віка вкотре усміхнулася з цього серйозного жарту вчителя.

- А тепер поговоримо трішки про мене, - він знову обвів поглядом клас.