7.2.

"Невже  буде наполягати, що це таки наше замовлення" - вже трохи роздратована почимчикувала назад. Дорогою  перечепилась через коврик і боляче вдарилась коліном об ніжку столика у пошуку рівноваги. Ще більше роздратована, відчинила рвучко двері.

- Я кажу, що це не ... - замовкла на пів слові. Перед дверима стояла Настя, благально склавши руки на грудях. Настине кучеряве волосся вибилося з під обруча і впало тій на чоло додаючи Настиному винуватому виразу обличчя ще більшого розкаяння. На мить Вікторію аж підкинуло від радості. Усередині все стиснулося і аж пищало від захвату. Але ні. Так легко подруга не відбудеться. Віка швидко приховала усмішку, насупила брови й схрестила руки на грудях.

- Що таке? - буркнула, не відступаючи від порога.

- Вікторіє Батьківно, дозвольте вибачитися, - Настя звісно ж не чекала дозволу, - Я така засранка. Пробач мене. Ти була права, і все таке. Ну не змушуй мене висловлювати тобі цілі оди визнання, - знову цей винуватий вираз обличчя.

Вікторія насуплено мовчала.

- Вік, ну пробач. Будь ласочка. Ну хочеш, я на колінах проситиму пробачення?  - продовжила  Настя вже не так весело.

- Ну, можна було б, - задумливо мовила та.

Настя завмерла з таким виразом обличчя, ніби намагалася вирішити, чи дійсно вона все  правильно почула. Кілька секунд вони мовчки дивилися одна на одну. 

Нарешті Настя не витримала:

- Ти це серйозно?

Віка ще мить витримувала суворий вираз обличчя, але кутики губ зрадницьки сіпнулися догори:

-Та ні, розслабся. Я вже тобі пробачила, коли тільки відчинила двері. Ну але завжди приємно чути, що я була права, - Вікторія заусміхалась не стримуючи себе більше  і обійняла подругу з усією силою, - Я така рада, що ви з Дмитром помирилися.

Настя  видихнула з полегшенням:

- Ну в тебе і жартики. Хоч я рада, що ти рада, - заусміхалась собі  і теж стиснула Віку в обіймах

Дівчата повисли одна на одній, вже сміючись та перегукуючи одна одну по черзі хто більше радий так голосно, що, мабуть, почули всі сусіди на поверсі. Настя пищала просто Віці у вухо, Віка відповідала таким самим вереском, і обидві стрибали на місці, як дві божевільні.

- Ей, ви що виграли  мільйон в лотерею, - з верхнього поверху спускався той самий хлопчина з великою сумкою - холодильником за плечима, але вже без коробки в руках. Віка відірвалась від Насті, запевняючи хлопця, що вони виграли щось краще, аніж гроші. Тоді запитала, чи знайшовся замовник для одинокої й нещасної  піци. Виявилось, що замовили з квартири 62, просто цифру не ту натиснули. 

- От же  ж неуважні люди. Добре, що все обійшлося, - Віка побажала хлопцеві удачі і повернулась до Насті. Вона хотіла знати усі подробиці про її примирення з Дмитром. Тож повела ту у свою кімнату , всадовила на ліжко, сама всілась на крісло:

- Розказуй усе.