6.2.

- Воу, легше, мадам! - басовито мовив власник футболки з прикрим написом, відступаючи убік.

- Ну так потрібно стояти збоку біля ліфта, як усі нормальні люди, - дівчина сердито глянула на незнайомця. Але той виявився не зовсім незнайомцем. Щось у ньому було Віці вже знайоме. Голос? Фігура? "Це ж той самий хлопець, що мало не вбив мене дверима кілька днів тому. Точно!"

- Я бачу,  що в когось проблеми з входом і виходом. І це точно не в мене, -  зміряла його сердитим поглядом.

- У мене з цим теж  повний порядок. Причому у всіх можливих варіаціях. Просто може  комусь потрібно бути уважнішим? -  звів брову юнак.

- Серйозно? - Віка пропустила  повз вуха натяк про різні варіації входу та виходу, -  Це мені потрібно бути уважнішою? Раджу знайти в інтернеті ролик "Як користуватись дверима". Дуже допоможе у твоєму випадку" - вийшла нарешті з ліфту.

- Кумедна ти, - хлопець усміхнувся.

- Ага, дуже. Дивись, не впісяйся від сміху, - дівчина закотила очі, показуючи усю свою зневажливість і, не чекаючи від хлопця відповіді,  вийшла з під'їзду. 

"Ну от чому день тільки розпочався, а мене вже стільки всього дратує. Ще й на таких придурків свої нерви потрібно витрачати, - Вікторія чимчикувала у магазин, намагаючись заспокоїтися, - тож, Віко, проведемо терапію. Що у нас сьогодні гарного? Погода прекрасна - це раз. Сонечко,  квіти, травичка зеленіє. Краса така навкруги! Це два.  А небо, небо яке! От би стати художницею та намалювати точнісінько таке. Віко, ну тут ти трохи перегинаєш. З малювання у тебе ледве кілька балів нашкрябувалось." -  дівчина зайшла в магазин, купила  корм для Батона, - Врятувала кота від голодної смерті - це три." - перелік добрих справ повільно зростав. Поки дійшла додому, вже й забула про негаразди.  

Субота - це день, коли вони з мамою окрім прибирання дому, ще й готували їжу. Як не дивно, чи не зовсім смачно це звучало, але напівготові страви дуже виручали, коли часу посеред тижня на куховарство майже не знаходилося. Тож після прибирання обидві на кухні взялися за справу. Віка, як і завжди, на підсобних роботах, чистила овочі для борщу, а потім ліпила вареники з картоплею. Трохи нудний процес і не завадив би серіальчик, але ще раз ризикувати дивитись його на кухні у присутності мами навіть не спадало на думку.

- Ма, хіба вареники не простіше купити? І не треба стільки часу витрачати на роботу, - черговий вареник, виліплений Вікторією, влягся у ряд таких же пузанчиків.

- Ну можна, але вони ж не такі смачні, - мама засунула у духову шафу курячі гомілки, замариновані у її фірмовому соусі, - І не так вже й багато ми витрачаємо часу на приготування. Всього кілька годин щосуботи.

- Ну так, зовсім кілька, - саркастично хмикнула Вікторія.

- Що там у Насті? Вони з Дмитром помирилися чи ще ні? - Мама взялася за випікання сирника.

- Та наче так, - вдавано байдуже кинула Віка.

- Чому наче? - повернулась до доньки.

- Ну бо я з Настею посварилася, - Віка знову відчула роздратування на подругу. Десь там щаслива пурхає з Дмитром мов метелик улітку. В той час як тут такі нудні вареники.

- Ну ви даєте, дівчата! І коли ви це все встигаєте, - мама виклала у форму  пісочну основу для сирника і взялась за сам сир, - До речі, у мене сьогодні зустріч увечері. 

- Зустріч? В якому сенсі? Щось по роботі? - Віка поклала у ряд черговий вареник.

- Ні, не по роботі. Щось на кшталт  побачення, - мама явно зніяковіла. 

Так, субота не перставала дивувати.