5. Дмитро та Настя

За вікном лунали сирени швидкої, розбавлені криками підлітків зі сторони стадіону. Дощ, що тільки нещодавно припинився, не завадив дітлахам зібратись на посиденьки. Напрочуд чітке щебетання лунало з густого гілля туї, що росла під вікнами. Щебетуха точно уявляла себе зіркою пташиної естради. Звичайний вечір звичайної п'ятниці, якби не одне але. Дмитрова сестра принесла у щоденнику дуже чітко сформульоване прохання учительки  попрацювати з нею над математикою. 

Мама працювала в нічну зміну, тож математика з сестрою сьогодні дісталася йому. Була надія на бабусю, але та відмахнулася:

- Я два класи бурси закінчила. То не для мого розуму.

- Ба, та ти ж на базарі торгуєш. Як це — не для твого розуму? - здивовано підняв брову Дмитро.
- Ну так то гроші, - хитро всміхнулася вона, - Калькулятором клац-клац - і готово. Нема що вигадувати. А ти в нас усі науки погриз, то й допоможи дитині. Хай мама хоч на вихідних спокійно відпочине.

Дмитро прекрасно знав, чому бабуся раптом згадала про свою "неосвідченість". За хвилину вона вже сиділа у вітальні перед телевізором. Звідти долинув схвильований голос футбольного коментатора, а тоді її обурене:

- О, на маєш! Най його качка копне!

Хлопець зітхнув. Він теж любив футбол, хоч не так як баскетбол, звісно. Однак на цьому тижні ніякий спорт його зовсім не цікавив. Навіть тренер зробив йому купу зауважень під час тренувань. А вся його неуважність пояснювалася тим, що  Настя ніяк не йшла хлопцеві з думок. Особливо, коли він перестав їй писати. Його мовчанка тривала трохи більше доби, а він вже вагався, що зробив неправильно і вже кілька разів навіть друкував їй щось, але розуму вистачало видаляти надруковане без відправки. Шостим чуттям розумів, що краще цього не робити. А може просто вчасно згадувались слова Вікторії про час, необхідний Насті.

Сьогодні хлопець після школи хотів замкнутись у себе в кімнаті і нічогісінько не робити. Навіть не думати. Але знав, що  мама завтра повернеться після зміни виснажена. Йому дуже хотілося, щоб хоч цього разу їй не довелося сваритися з його сестрою через домашнє завдання. Терпіння в матері для малої зазвичай вистачало ненадовго. Втім, його власне теж уже тріщало по всіх швах.

Дмитро сидів з сестрою за кухонним столом, яий вона заклала книжками і зошитами, що до математики не мали ніякого відношення, і  вже вдесяте показував, як віднімати числа стовпчиком.

- Танько! Ну і в кого ти така вдалася? -   здавалося, навіть кухонний стіл уже збагнув, що до чого, а от вона - ні.

- Я просто не розумію, як тримати ці цифри в голові. У мене на них там місця нема. І чого з оцього нулика раптом робиться дев'ять? - вередувала сестра. Вона насупилася, вагаючись, що краще: ще раз послухати братове пояснення чи вже почати плакати. Дмитро зітхнув і потер долонею чоло. Найбільше хотілося зачинити підручник і забути про нього до завтра. Хай мама з нею розбирається. Замість цього він ще раз терпляче почав пояснювати. Цього разу сестра, на диво, слухала уважно. Мабуть вирішила, що поплакати можна й пізніше. Зрештою їй навіть вдалося без Дмитрових підказок розв'язати вдало приклад. Вона аж засвітилася від радості:

- Нарешті ти нормально пояснив, а то видумуєш щось "тримай в голові, тримай в голові"- перекривила брата, -  Все закінчили, Ура! Можна мені мультик перед сном? - тараторила далі, завзято складаючи книжки в рюкзак.

- Ні. Шуруй у ванну, а потім спати. Завтра будуть мультики, - Дмитро підвівся з-за столу, усміхаючись про себе з метушливості сестри. Здогадався, що мала хитрунка так швидко складала книги у рюкзак, щоб часом Дмитро не надумався  ще один приклад до розв'язку їй вручити.

Телефон, що лежав поруч на столі, коротко пікнув, сповіщаючи про нове повідомлення.

- Що там? То Настя? Любовне письмо? - мала хитро заусміхалася і  одразу перехилилася через стіл, намагаючись зазирнути в екран.

- Ану не сунь носа. Якщо повідомлення не тобі, то й підглядати нема чого. І не письмо, а лист. Іди спати вже, а то зараз українську мову теж сядемо вчити, - відвернувся з телефоном від сестри, швидко прочитав повідомлення і ще швидше  поклав телефон на стіл, повернувши екраном донизу. Настя. Хлопцеве серце пришвидшилося. Думки хаотично заметалися у різних напрямках. Що робити? Відписувати одразу? Порадитись з Вікою? Чи може просто почекати до завтра а тоді передзвонити?

- Я  знаю українську добре, до речі. Мене навіть вчителька хвалила, - сестра вислизнула з - за столу і зникла у ванній кімнаті. Це вже добре. Не треба буде її вмовляти лягти вчасно. Дмитро всівся знову за стіл. Перечитав заново повідомлення.
"Привіт. Я зая, що не відписувала тобі дуже довго. Потрібно було подумати. Можемо поговорити, якщо хочеш. ?" -  літери мерехтіли перед його очима. Він перечитав ще двічі.

"Настя хоче поговорити. Це добре. Про що хоче поговорити, невідомо. І Віка мовчить, ні пари з уст. Все торочить, що то наша з Настею особиста справа а не її, щоб про неї розказувати. Але по ходу все, що трапилося, не є цілковито катастрофічним. Тільки не налажай, Дім" - міркував, збираючи думки в логічний порядок. Підвівся з-за столу, і зазирнув у бабусину кімнату.

- Ба, який рахунок?

- Ще нічия поки. Але суддя такий гівнюк!

- Ба, ну не при дітях же, - Дмитро всівся біля неї. 

- Це хто тут така цаца? Ти? Гівнюк він і в Африці гівнюк, нема чого тут панькатися, - бабка шарпнулася від переляку, бо на екрані знову стався напружений момент. Дмитро подивився ще трохи матч. Його улюблена команда була на висоті, майже як і завжди. Але він не міг зосередитись на грі, думками був з Настею. Вирішив, що таки відпише їй сьогодні. Тому що вона ж мабуть там хвилюється. Он помилок наробила, як повідомлення писала. На неї це зовсім не схоже. Дмитро підвівся і тихенько вийшов з кімнати. Заглянув до Тані. Та лежала в ліжку й читала книжку.