2. Проблеми Насті

 Вікторія стояла перед оливковими дверима з чудернацькою скляною вставкою замість дверного вічка та чекала, коли їх хтось відчинить. Зазвичай вона любила приходити до Насті на гостину. Подруга жила неподалік від Вікторії, на сусідній вулиці, у  звичайному одноповерховому будинку який дістався її батькам у спадок від бабусі по маминій лінії. Хоча  зараз  він не  схожий на його початкову версю після спадкування. Настині батьки добре попрацювали з оновленням старої споруди, добудували дві кімнати, скляну террасу і ще одну ванну. Ззовні задекорували стіни модною штукатуркою і дивними фасадами та замовили дизайнера для облагородження прилеглої до будинку території. Тепер будинок з ранньої весни до пізньої осені купався у квітах та мав вигляд, мов з картинки модного журналу. Прекрасний спадок для єдиної донечки, як Настині батьки любили повторювати. 

Вікторія особливо  захоплювалась красою подвір'я. Вона сама не так давно переїхала з мамою і котом  у трикімнатну квартиру. До того вони усі жили  в однокімнатній студії. ДІвчині гріх було жалітись.Тепер у неї був свій особистий простір, куди без дозволу хіба що кіт заходив.Ну але ніде правди діти, Батону це дозволялося без обговорень. Однак, як не крути,  життя в квартирі мало свої плюси і мінуси. З плюсів - Вікторія окрім прибирання своєї кімнати та вітальні не мала особливої роботи, тому більше часу було для себе. З мінусів - влітку вона не могла вийти на таке красиве подвір'я і просто ніжитись на лавці, милуючись природою та вдихаючи аромати різнотрав'я. Ну але для цього в неї є подруга Настя з ось-таким класним подвір'ям. Дівчина вкотре оглянула територію, вдихнувши на повні груди. Запах квітів та свіжоскошеної трави на диво швидко  заспокоював. 
 - Привіт, заходь, - двері нарешті відчинились і Настя з почервонілим від застуди носом махнула вглиб коридору , запрошуючи Вікторію в дім.
 - Ого, ти пробач, але маєш кепський вигляд, - Віка заскочила у коридор і взялась змінювати взуття на домашні тапки, підсунуті Настею.
 - Дякую. Саме це я й хотіла почути, - Настя скривилася.
 - Я ж вибачилась, то не ображайся. Це грип? - Віка вже взяла напрям до Настиної кімнати.
 - Скоріш за все, мама сказала. Горло червоне і болить скажено, температуру ледве збила до 38 градусів. Голова мов  ватою напхана. Так що мені краще лягти, - Настя зайшла у свою кімнату вслід за Вікторією, вмостилась на ліжко під ковдру. Вікторія роззирнулася. У кімнаті панував повний безлад. Скидалось на те, що подруга останніми днями не переймалась чистотою кімнати від слова зовсім. Віка підібрала джинси з підлоги, струснула їх, щоб розгладились та  завісила на спинку стільця.
 - Облиш, я потім приберусь. Тобі Діма нічого не казав? - Настя одразу взялася до справи.
 Вікторія не стала викручуватись.
 - Казав, що ви розійшлися. Точніше, ти розійшлася, а він в шоці, - не зважаючи на Настині протести, попідбирала речі з підлоги й акуратно  поскладала на стільчику
 - Ну звісно що в шоці, - Настя, вмостившись під ковдрою по саму шию, заплющила очі, - Я теж в шоці, що на таке наважилась.
 Віка закліпала від несподіванки:
 -Тобто ти теж? Що між вами відбувається?
 - Я й сама не знаю, що відбувається, Вік. Ти ж знаєш, що я сохла за ним з тринадцяти років. Він і зараз мені так подобається, що аж боляче стає як про нього подумаю, -  Настине бліде обличчя з заплющеними очима скривилось. З під вій викотилась сльоза.
 -Слухай, тоді що таке, Насть? - Віка всілася на ліжко і схилилась до подруги, забираючи тій з чола пасмо волосся, - Скажи мені. Ти можеш мені все сказати, ти ж знаєш. Я тебе зрозумію в будь якому випадку, - Віка завважила про себе, що з Настею щира розмова виходила краще.
 - Просто якось Дмитра забагато в моєму житті зараз. Не знаю як пояснити, - прогугнявила Настя, тернувши  долонею біля вуха, - Ото й справді плакати лежачи на спині - невдячна справа. Хіба вуха страждають безневинно, - усміхнулася крізь сльози.
- Може заткни їх ватою, - Віка й собі усміхнулась. Вона терпляче чекала, поки Настя продовжить.
- Ну так, непогана ідея. Але краще просто не плакати, - Настя шморгнула носом і повернулась на бік, підклавши долоню під щоку, - Діма, він такий ідеальний, такий зі всіх сторін надійний. Він завжди онлайн. Доступний, як додаток в телефоні.  Мені іноді здається, що ми з ним мов тисячу років на безлюдному острові. Куди не повернусь всюди він.
- Хіба це погано?- Віка не розуміла поки, в чому суть проблеми.
- Не погано. Але коли чогось забагато, то не зовсім здорово, як казала моя бабуся. Я прокинулась, а від нього вже три повідомлення. Я йду в школу, а він вже біля мого будинку чекає. Я ввечері лягаю спати а він вже п'ять разів зателефонував до того. Розумієш?

 ВІкторія кивнула.

- Я не відповіла на повідомлення одразу, а від нього вже  купа запитань чи між нами все гаразд, чи зі мною все гаразд, чи він вже щось не те зробив, - продовжила Настя, -  А я просто забула телефон у кімнаті та вийшла на подвір'я почитати книгу. І так з дня у день. У мене погано з хімією, а він вже тут як тут - готовий допомогти.  А може мені хотілося, щоб він дозволив мені самій вирішити, що я маю зробити. Може я хотіла, щоб він дав мені більше простору. Я не знаю, мені почало здаватися, що я  обов'язково пропущу щось прекрасне в моєму житті, щось тільки для мене, тому що він  буде зі мною в цей момент. Я наче відчуваю,  що ніколи не зможу спробувати щось нове, бо Дмитро зробить це для мене. Мені ніби не вистарчає повітря, коли я з ним. Як в бульбашці.

Вікторія слухала подругу  не перебиваючи. Не могла до кінця зрозуміти, що саме не так у словах Насті. Нарешті дійшло.
 - Насть, скажи мені, а ти з ним про свої  переживання не говорила?  
 - Ні. Бо я не знаю як про це говорити. Я боюся його образити.
 - Ти смішна? Мені здається, найбільше ти образила його, коли просто розірвала стосунки без жодних пояснень, - Віка підвелася з ліжка і підійшла до вікна. Тепер наче все стало зрозумілим. 
 - А що мені йому сказати? Що мені потрібно більше особистого простору? Що я не хочу його так часто бачити і хочу мати свої власні справи, в яких йому нема місця? Це ж коли він таке почує, то сам розірве наші стосунки. То ж яка зрештою різниця? - Настя знову повернулась на спину і заплющила очі.
 - Я відчуваю, що ти занадто думаєш про те, чого ще нема, - Віка повернулась до Насті, - Ти ж не можеш передбачити, що буде. В будь якому разі тобі точно потрібно поговорити про свої переживання з Дмитром. Знаєш, я не була ні в кого закохана та й сподіваюся, що це не трапиться швидко, - Віка знову вмостилась на ліжко до Насті, - але я читала, що найкращі стосунки у тих пар, які все-все обговорюють. Ти йому "Мені потрібно більше власного простору."  а Діма такий: "Скільки? Триста метрів вистачить?"
Настя пирхнула. Вже за секунду обидві заливались сміхом.
 - Віко, скажеш таке, триста метрів, - Настя аж закашлялась від сміху, й приклала долоню до чола, - здається голова хоче  боліти. Мабуть температура підвищується. Дістало, так почуватись.
 Вона потягнулася за градусником.
 - Ну все, я тоді не буду тут філософствувати. Але поговорити ти з Дмитром мусиш. І сказати про все, що відчуваєш, теж мусиш. Все, відчалюю. Не цілуємось бо ти заразна, - Віка  почимчикувала до виходу.
 - Не дуже й хотілося, - Настя буркнула у відповідь.
 - До речі, тобі нічого не потрібно? Води, чи їжу розігріти? - спинилась Віка. 
 - Ні, я не хочу їсти а воду маю. Йди вже,  а то ще заражу зараз.
 - Ну тоді на зв'язку, коза, - Вікторія  перевзулась і зачинила за собою двері.