2. Проблеми Насті

Вікторія стояла перед оливковими дверима з чудернацькою скляною вставкою замість дверного вічка та чекала, коли їх хтось відчинить. Зазвичай вона любила приходити до Насті на гостину. Подруга жила неподалік від Вікторії, на сусідній вулиці, у  звичайному одноповерховому будинку, який дістався її батькам у спадок від бабусі по маминій лінії. Хоча  зараз  він не  схожий на його початкову версію після спадкування. Настині батьки добре попрацювали з оновленням старої споруди, добудували дві кімнати, скляну терасу і ще одну ванну. Ззовні задекорували стіни модною штукатуркою і дивними фасадами та замовили дизайнера для облагородження прилеглої до будинку території. Тепер будинок з ранньої весни до пізньої осені купався у квітах та мав вигляд, мов з картинки модного журналу. Прекрасний спадок для єдиної донечки, як Настині батьки любили повторювати. 

Вікторія особливо  захоплювалася красою подвір'я. Вона сама не так давно переїхала з мамою і котом  у трикімнатну квартиру. До того вони усі жили  в однокімнатній студії. Дівчині гріх було жалітися. Тепер у неї був свій особистий простір, куди без дозволу хіба що кіт заходив. Ну, але ніде правди діти, Батону це дозволялося без обговорень. 

Однак, як не крути,  життя в квартирі мало свої плюси і мінуси. З плюсів - Вікторія, окрім прибирання своєї кімнати та вітальні, не мала особливої роботи, тому більше часу було для себе. З мінусів - влітку вона не могла вийти на таке красиве подвір'я і просто ніжитися на лавці, милуючись природою та вдихаючи аромати різнотрав'я. 

Ну, але для цього в неї є подруга Настя з ось-таким класним подвір'ям. Дівчина вкотре оглянула територію, вдихнувши на повні груди. Запах квітів та свіжоскошеної трави на диво швидко  заспокоював. 

- Привіт, заходь, - двері нарешті відчинились, і Настя з почервонілим від застуди носом махнула вглиб коридору , запрошуючи Вікторію в дім.

- Ого, ти пробач, але маєш кепський вигляд, - Віка заскочила у коридор і взялася змінювати взуття на домашні тапки, підсунуті Настею.

- Дякую. Саме це я й хотіла почути, - Настя скривилася.

- Я ж вибачилася, то не ображайся. Це грип? - Віка вже взяла напрям до Настиної кімнати.

- Скоріш за все, мама сказала. Горло червоне і болить скажено, температуру ледве збила до 38 градусів. Голова, мов  ватою напхана. Так що мені краще лягти, - Настя зайшла у свою кімнату вслід за Вікторією, вмостилася на ліжко під ковдру. Вікторія роззирнулася. У кімнаті панував повний безлад. Скидалося на те, що подруга останніми днями не переймалася чистотою кімнати від слова зовсім. Віка підібрала джинси з підлоги, струснула їх, щоб розгладилися, та  завісила на спинку стільця.

- Облиш, я потім приберуся. Тобі Діма нічого не казав? - Настя одразу взялася до справи.

 Вікторія не стала викручуватися.

- Казав, що ви розійшлися. Точніше, ти розійшлася, а він в шоці, - не незважаючи на Настині протести, попідбирала речі з підлоги й акуратно  поскладала на стільчику.

- Ну, звісно, що в шоці, - Настя, вмостившись під ковдрою по саму шию, заплющила очі, - я теж в шоці, що на таке наважилася.

Віка закліпала від несподіванки:

- Тобто ти теж? Що між вами відбувається?

- Я й сама не знаю, що відбувається, Вік. Ти ж знаєш, що я сохла за ним з тринадцяти років. Він і зараз мені так подобається, що аж боляче стає, як про нього подумаю, -  Настине бліде обличчя з заплющеними очима скривилося. З-під вій викотилася сльоза.

- Слухай, тоді що таке, Насть? - Віка всілася на ліжко і схилилася до подруги, забираючи тій з чола пасмо волосся, - Скажи мені. Ти можеш мені все сказати, ти ж знаєш. Я тебе зрозумію в будь якому випадку, - Віка завважила про себе, що з Настею щира розмова виходила краще.

- Просто якось Дмитра забагато в моєму житті зараз. Не знаю, як пояснити, - прогугнявила Настя, тернувши  долонею біля вуха, - ото й справді плакати лежачи на спині - невдячна справа. Хіба вуха страждають безневинно, - усміхнулася крізь сльози.

- Може, заткни їх ватою, - Віка й собі усміхнулася. Вона терпляче чекала, поки Настя продовжить.

- Ну так, непогана ідея. Але краще просто не плакати, - Настя шморгнула носом і повернулась на бік, підклавши долоню під щоку, - Діма, він такий ідеальний, такий зі всіх сторін надійний. Він завжди онлайн. Доступний, як додаток в телефоні.  Мені іноді здається, що ми з ним мов тисячу років на безлюдному острові. Куди не повернуся, всюди він.

- Хіба це погано? - Віка поки не розуміла, в чому суть проблеми.

- Не погано. Але коли чогось забагато, то не зовсім здорово, як казала моя бабуся. Я прокинулася, а від нього вже три повідомлення. Я йду в школу, а він вже біля мого будинку чекає. Я ввечері лягаю спати, а він вже п'ять разів зателефонував до того. Розумієш?

 Вікторія кивнула.

- Я не відповіла на повідомлення одразу, а від нього вже  купа запитань: чи між нами все гаразд, чи зі мною все гаразд, чи він вже щось не те зробив, - продовжила Настя, -  а я просто забула телефон у кімнаті та вийшла на подвір'я почитати книгу. І так з дня у день. У мене погано з хімією, а він вже тут як тут - готовий допомогти.  А може, мені хотілося, щоб він дозволив мені самій вирішити, що я маю зробити. Може, я хотіла, щоб він дав мені більше простору. Я не знаю, мені почало здаватися, що я  обов'язково пропущу щось прекрасне в моєму житті, щось тільки для мене, тому що він  буде зі мною в цей момент. Я наче відчуваю,  що ніколи не зможу спробувати щось нове, бо Дмитро зробить це для мене. Мені ніби не вистачає повітря, коли я з ним. Як в бульбашці.