1.Проблеми Дмитра

Запах кави та ванільної випічки змішувався з шумом від відвідувачів, які вирішували проблеми, ділились успіхами, працювали чи, що найбільш можливо, просто відпочивали. Вікторія сиділа у кутку за столиком на двох і в'яло сьорбала матчу лате.  Ця матча буквально коштувала їй сьогоднішнього обіду в шкільній їдальні, однак правило є правило. Якщо необхідно щось обговорити, то у цій кав’ярні. У Дмитра, судячи з його схвильованого та дуже короткого викладу негараздів, необхідність порадитися просто зашкалювала. Проблему вони намагатимуться вирішити саме у цій кав'ярні і з горнятком кави, чи чогось на кшталт. Так у них повелось з сьомого класу. Тоді вони вперше з Дімою навідались сюди. Щоб підняти собі настрій та відчути себе дорослими. Причиною тодішнього візиту стала двійка, яку Вікторія отримала з англійської. Згодом дівчина зрозуміла, що оцінки не є чимось таким, чого не можна виправити. Вона та її друзі дорослішали і з'являлися інші, більш вагомі причини для хвилювань і обговорень у кав'ярні. Ось цього разу  всьому виною кохання.

Вікторія обдумувала з усіх сторін ситуацію, що склалась у її друга. Перша половина ситуації була простою. Дівчина, з якою Дмитро зустрічався цілих одинадцять місяців, його покинула. Складним було те, що Дмитро - найкращий друг Вікторії, а дівчина, яка його покинула - найкраща подруга Вікторії. Тож тій робилось погано від однієї лише думки, що вона опинилася поміж двох вогнів. А ще гірше ставало від усвідомлення, що їхній "дружбі-утрьох-навіки" скоріше за все прийшов кінець.

- Привіт. Вибач, тренер саме сьогодні вирішив нам прочитати лекцію про справжній баскетбол. Я зараз, - Дмитро жбурнув сумку зі спортивним інвентарем під столик та відійшов до екрану, щоб зробити замовлення. За хвилину впав на стілець навпроти Вікторії.
Дівчина усміхнулася:

- Нічого, я тут не довго чекаю, - розглядаючи друга, вона дійшла висновку, що хлопець наче нічого  так тримається. Можливо ще не все втрачено й вони втрьох продовжать чудове існування, - Розказуй, що там у тебе з Настею сталося. 

- Вона тобі нічого не говорила? Тільки чесно відповідай, бо я вже не витримую. 

Красуня-блондинка за барною стійкою вигукнула номер замовлення і Дмитро підвівся, щоб забрати свою каву. Бариста обдарувала його найширшою усмішкою з усіх, які Вікторія бачила у своєму житті. "Це ж треба, мені вона так не усміхалась. Що за дискримінація клієнтури!" -  Вікторія, насупивши брови, відсьорбнула охололу матчу. Дмитро коротко подякував баристі та зосередився на тому, щоб не розлити каву, поки донесе  горнятко до столика. 

"От ну хай його з цим коханням, - Вікторія хмикнула про себе, продовжуючи обдумувати поведінку баристи, - Люди наче дуріють.  - Тоді знову згадала про Дмитрову проблему, - Щоб отак втратити голову і ні про що не думати тільки про...  хм… партнера? Ні. Паралельну сторону? Ну ще скажи горизонтальну сторону, Віко!" - Вікторія, дивлячись на потуги Дмитра тепер розмірковувала, як же правильно називати одного з учасників закоханої пари. Так нічого і не вигадавши, зосередилась на хлопцеві. Ніде правди діти, вона ще не бачила Дмитра таким. Бо істеричне "Я не витримую" від людини, яка у будь-якій ситуації залишалася спокійною, виваженою, контролюючою, прозвучало  як справжня загроза для дружби.

- Я не бачила Настю, бо її в школі не було. Захворіла.  Кажи вже, - Віка оперлась ліктями на столик, та замкнула долоні у замок. В голові майнуло, що така поза не є відкритою для щирого спілкування. Прибрала лікті зі столу та трішки нахилилась вперед. "Віко, як майбутній психолог ти варта аплодисментів", - схвально пікнув внутрішній голос.

- З тобою все добре? Ти якось дивно сидиш. Спину потягнула? - Дмитрові брови зсунулись в одну лінію.

-Та ні, ти що...кхм... просто мені так зручно. Дуже зручно, не переймайся, - Віка навіть трохи зачервонілась. Вдома потрібно попрактикуватися з невимушеними позами, це точно. 

 - Ага, ну то гаразд. Так от, як я вже сказав, я не знаю, що сталося. Не знаю... Ще вчора все було добре, - Дмитро рвучко протер долонями обличчя, - Правильно сказати - все  відбувалося як і завжди. Ми спілкувались у школі як і завжди, потім я провів її додому як і завжди. Настя дорогою скаржилась, що вона не розуміє хімію, тому їй, мабуть, потрібен репетитор. Я запевнив,  що допоможу їй з хімією. Що я готовий з будь якими проблемами їй допомогти.

- А вона що? - Вікторія намагалась проаналізувати почуте та згадати якусь вагому пораду у прочитаних нею статтях про психологію людини. Поки що нічого не знаходилось.

- Вона нічого. Сказала, що я дуже милий. Поцілувала мене. Ми довго цілувались. Тоді сказала, що подумає про допомогу і пішла в будинок. Я ще кілька підбадьорливих есемесок їй скинув. А ввечері отримав від неї якесь незрозуміле повідомлення про те, що вона так більше не може і не хоче, тому ми розлучаємось. А сьогодні, як ти  й сама знаєш, її в школі не було і я ще не мав можливості поговорити. 

- А що Настя мала на увазі, коли сказала, що так більше не може? - Віка знову сьорбнула матчу.

- В тому й уся справа, що я не знаю. Я ж нічого такого не зробив. Я ж тобі розказав вже, як усе було. Я справді знаю добре хімію, тому й запропонував. Думаєш, справа у хімії? Може вона подумала, що я вважаю її тупою? О ні! Я ж зовсім так не вважаю. Вона у мене розумниця! Ти точно з нею не спілкувалася? Я вже сотню разів їй телефонував, а вона не бере трубку, - Дмитро залпом випив каву.

Тепер Вікторія зауважила синці під його очима і бліде обличчя. Їй навіть здалося, що Дмитрові очі наповнились сльозами. Дивно, але цей розпач пасував йому. "Бо красивій людині пасує все" -  подумалося.