Розділ 25.

Бенуар лер Санет

Коли вони підійшли до масивних дверей великої зали, зсередини долетіли звуки запеклої сварки. Голоси відбивалися від високого склепіння, перетворюючись на злісне, істеричне відлуння, яке переривалося низьким, вібруючим басом, від якого закладало вуха й дрижали самі стіни.

Охоронці з силою штовхнули важкі стулки, оббиті темним залізом. Двері розчинилися з протяжним, зловісним скрипом, і їх буквально заштовхали всередину.

Велика зала колишнього палацу тепер виглядала спаплюженою. Світлі гобелени були безжально зірвані, натомість стіни вкривав фіолетово-чорний туман, що виповзав із кутків, наче жива, голодна цвіль. У самому центрі, на високому помості, тепер височіло масивне крісло з необтесаного чорного каменю.

На ньому висіла сама смерть. Володар морвінів.

Його постать була загорнута в довгий плащ, колір якого постійно змінювався від глибокого синього до непроглядно-чорного, наче вбираючи в себе морок. Обличчя ховалося в тіні глибокого каптура, з-під якого двома точками пекельного полум'я світилися фіолетові очі. Позаду височіли чорні крила, більші й могутніші, ніж у всіх інших морвінів, які здригалися від стримуваної люті. Від нього йшла така дика хвиля магічного тиску, що гвардійці поруч синхронно затамували подих, а Нуар, який ледве тримався на ногах від виснаження, мимоволі сперся на плече Бенуара.

Поряд із помостом, важко дихаючи і до білих суглобів стискаючи кулаки, стояв Едріан лер Ренський. Його обличчя було блідим, перекошеним від глибокої образи та прихованої злості. Трохи позаду нього, мов боягузливий щур, тиснувся Нейз, постійно озираючись на озброєних морвінів, що стояли вздовж стін застиглими статуями. Біля самого трону, непохитно й холодно, застиг Тарвейн, а з іншого боку від Володаря стояв ще один вищий морвін — він виглядав так же суворо, потужно й убивчо, як і сам Володар.

Коли їх із гуркотом ланцюгів завели до зали, запекла перепалка миттєво зупинилася. Важка, задушлива, майже відчутна на дотик тиша заповнила простір, порушувана лише рваним, сиплим диханням поранених хлопців за спиною Бенуара.

Володар морвінів повільно, з неприхованою грацією небезпечного хижака, підвівся зі свого кам’яного трону. Його плащ шлейфом потягнувся за ним по мармуровій підлозі, коли він почав спускатися з помосту, наче сама темрява сходила до смертних. Кожен його крок відгукувався глухим магічним пульсом у голові Бенуара, випалюючи залишки думок. Він підійшов прямо до Голови, зупинившись на відстані витягнутої руки. Позаду нього, мов дві невідворотні тіні, синхронно зупинилися Тарвейн та другий суворий морвін.

Фіолетові вогні з-під каптура Володаря вп'ялися в його обличчя. Бенуар не опустив голови ні на міліметр. Навіть закривавлений, із затерплими від кайданів руками та вщент виснаженою магією, він дивився на чудовисько з усією презирливою люттю, на яку був здатний Голова Таємної служби Середніх Земель.

— І це все через нього? — пролунав голос Володаря. Це не був крик — це був шепіт, але він прозвучав прямо в їхніх головах, змушуючи кров холонути в жилах. Він повільно оглянув Бенуара, затримавши гидливий погляд на його понівеченому обличчі та порваному вбранні. — Звичайне людське створіння. Слабке, смертне, зламане. І заради цього вона готова ризикувати всім?

Едріан не витримав. Його зачепило те, що Володар повністю, демонстративно ігнорує його присутність. Він різко, порушуючи всі мислимі правила безпеки, підійшов до Володаря майже впритул, активно й істерично розмахуючи руками.

— Володарю, це все велика помилка! — викрикнув брат Нати, і його голос від паніки зірвався на жалюгідний фальцет. — Ви не можете цього зробити! Ви не можете віддати їм цих в'язнів! Бенуар лер Санет — це серце Таємної служби Середніх Земель! Якщо ми випустимо його, ми втратимо контроль над столицею! Поки він у наших руках, Рада не наважиться на активні дії. Його гвардійці деморалізовані! Обмін — це безумство! Та дівка просто блефує, вона нічого не зробить!

Володар морвінів навіть не ворухнувся. Але повітря навколо Едріана раптово стало настільки гарячим, що від його брудного камзолу пішов легкий, сизий димок.

Морвін різко, одним стрімким, розмашистим рухом розвернувся до Едріана. Чорні крила здійняли повітря, а з-під каптура вирвалося шалене фіолетове полум’я, яке магічним ударом буквально притиснуло брата Нати до підлоги. Едріан дико зойкнув і впав на коліна, важко, судорожно ковтаючи ротом повітря, наче риба, викинута на берег. Нейз за його спиною відразу впав ниць, тремтячи всім тілом і втискаючи голову в мармур.

— Ти смієш вчити мене, людський хробаку? — тихий шепіт Володаря тепер став схожий на удар залізного молота. Він навис над Едріаном, і морвін, що був поруч, злісно оскалився, поклавши руку на ефес свого кістяного меча, готовий розітнути зухвальця. — Це твоя вина, що вона застрягла там, у Середніх Землях! Це ти і твій друг, — кинувши презирливий погляд на Нейза, сказав Володар, — мали забезпечити чистий прохід для нашої армії, але ви провалили все, що могли! Ви залишили її там, а самі втекли як побиті пси!

Едріан намагався щось сказати, його губи безпорадно тремтіли, а в очах стояв справжній, дикий жах перед істотою, яку він сам же й покликав у цей світ.

— Ви її надихнули поїхати туди, — продовжил Володар, знову повертаючись до Бенуара і стаючи спиною до приниженого Едріана. — І тепер я готовий на все, абсолютно на все, щоб звільнити її та привести сюди. І якщо те дівчисько згодне обміняти ЇЇ на цього чоловіка... — він знову вказав на Голову довгим, блідим пальцем із гострим чорним пазуром, — ...ми проведемо цей обмін. І не тобі, нікчемне створіння, вирішувати, правильно це чи ні. Твоє завдання — мовчати і виконувати мої накази, поки я не вирішив, що твоя нікчемна магія стане нам у нагоді.

Володар змахнув рукою, і магічний тиск, що притискав Едріана до мармуру, зник. Брат Нати судорожно вдихнув повітря, надривно кашляючи і з отруйною ненавистю дивлячись на полонених, але більше не промовив жодного слова. Його гордість була вщент розтоптана тут, перед бранцями, перед його власними «союзниками».